Вісті Черкащини «Я вигадую світ між світами»: літературний шлях мисткині з села на Тальнівщині
Тальнівщина в іменах
16 квітня в корпусі №2 Тальнівського центру культурних послуг відбулася зустріч української письменниці, уродженки Вишнополя, що на Тальнівщині, Тані Кріс з читачами. Вона презентувала свої книги, розповіла про творчі плани й прочитала поетичні та прозові твори.
Напередодні Тетяна дала інтерв’ю нашому виданню, де поділилася історією свого творчого шляху та своєю безмежною любов’ю до слова.
Початок творчості
Перший вірш Таня Кріс (Крисюк) написала в шість років – після втрати батька. Тоді рими народжувалися не зі слів, а з болю. З емоцій, які маленька дівчинка не могла ще висловити інакше, як через поезію. З того часу слово стало для неї і притулком, і силою. Письменниця народилася у Вишнополі на Тальнівщині. Там, серед безмежних просторів і книжкових полиць бібліотеки, усе почалося.
Дівчинка виросла в царстві літератури. У родині Катанцевих читали всі, тож книги стали для неї першим світом – глибоким, щирим, довірливим. Вона зачитувалася українськими авторами, світовою класикою, але найбільше любила ті твори, які змушували щось відчувати. Біль. Радість. Тривогу. Надію. Та часто книжки закінчувалися сумно. І тоді Таня пообіцяла собі: коли виросте, писатиме власні – і в них завжди буде happy end. Так і сталося.
Шлях становлення
Навчаючись у школі, вона постійно щось римувала. Саме тоді вперше взяла участь у конкурсі віршів «Тарасовими шляхами». Таня й досі пам’ятає, як хвилювалася, виходячи на сцену, і як на неї дивився зал. Було страшно, але захопливо. У той самий час школярка почала дописувати до всеукраїнської дитячої газети «Новачок». Статті з’являлися щодва-три тижні. Редакторка Лариса Кукоба листувалася з нею особисто. Тетяні подобалося писати на замовлені теми. Це було своєрідна гра зі словом, де завжди можна вигадати щось нове. Так з’явилася ще одна мрія – бути журналістом.
Тетяна Кріс написала вже понад чотири тисячі віршів. Спочатку – про школу, родину, погоду. З часом її поезія дорослішала разом з нею. У темах з’явилися батьківщина, любов, втрати, моральні пошуки. Поетеса не вважає жодну тему другорядною. Якщо пише, значить, це важливо.
Від мовчання до слова: поезія війни
Після 24 лютого 2022 року вона замовкла. Два місяці не могла писати. Як і всі, була скута хвилею болю, шоку, страху. Проте згодом дізналася про притулок для тварин у Бородянці – і написала про це вірш. Відчайдушний, тремкий. Після цього слова повернулися, як потік. Поезія народжувалася одразу після новин, після втрат, після нічних розмов і ранкових зведень. І саме тоді стало легше: віршувати означало виживати.
Так з’явилася на світ поетична збірка «У вогні. Поезія воєнної України». До книги увійшли десятки віршів, що зафіксували емоції перших місяців повномасштабної війни. А ще – ілюстрації художника Володимира Реброва. Таню вразило, як точно він малює те, що вона пише. Митці домовилися про співпрацю, і його десять робіт доповнили книгу. Найважливіший відгук на цю збірку вона отримала від військових. Її поезії читали на позиціях. Вголос. І дякували.
Реальний та фантазійний світи
Проте Тетяна не лише поетеса. У 2020 році вийшов її перший роман «В пути» – художній твір про вибір, дорогу до себе, долю. На нього витратила три роки. Це був її вхід у видавничу справу з усіма її труднощами: редактура, пошук видавництва, переписані розділи, сумніви.
У 2024 році з’явилася третя книга – «Крізь час». Це перша частина трилогії. Жанр – фантастика, пригоди, містика. Сюжет поєднує слов’янські легенди, історію Києва й сучасність. У цій книзі Таня Кріс не лише переповідає історію, а й творить світ. У ньому «фіолетове небо з дивними зірками й дивовижними створіннями, що літають у цьому небі». Гриби, що віддають тепло. Присмак стиглих абрикос. Там – земля, м’яка під босими ногами, яскраві квіти й ріка істини, до якої хочеться бігти. До речі, фіолетовий – її улюблений колір. Можливо, тому й небо в її художніх світах саме таке – глибоке, чарівне, трохи поза реальністю.
«Я бачу себе там, – каже Тетяна. – Відчуваю дотик трави, запах квітів. І пишу, щоб і ви побачили цей світ. Хоча б на мить».
Творчість і взаємодія з іншими авторами
Письменниця каже, що часто працює по 8–9 годин без перерв. Якось сиділа всю ніч, бо не могла відірватися, боялася втратити думку, якщо зупиниться. А потім вставала – з червоними очима й спиною, що «гуде, як у бабусі». Проте все це варте результату. «Я довго писала в стіл. Дуже довго, – каже вона. – І тепер у мені – шалене бажання ділитися. Це те, що я справді хочу робити все життя».
Зараз вона працює літературним агентом, реалізує проєкти інших письменників, видає книги для авторів, допомагає з пошуком редакторів і доводить тексти до стану, гідного друку. Вона вірить: зараз, як ніколи, потрібно відновлювати літературний фронт. Бо ми – не вічні, а книги житимуть довше за нас і нестимуть світло.
Письменниця про себе: коріння, захоплення та плани
Про себе Тетяна Ігорівна говорить просто: родом з Тальнівщини. Саме тут уперше відчула, що хоче писати. Тут усе й почалося. Читає дуже багато – тож важко виокремити одну улюблену книгу. Серед авторів, які їй близькі, називає Сашка Лірника, ірландську письменницю з українським корінням Крістіну Старк, Джеральда Даррелла та Стівена Кінга.
Таня Крисюк любить риболовлю, відпочинок на природі, проводить вільний час із чоловіком та донечкою. І мріє про нові книги, нові збірки, нові історії. Бо фантазія – безмежна. «Кожен із нас ділиться тим, чого в ньому найбільше. У мені найбільше – чотирнадцятих ідей», – каже вона.
У майбутньому Таня Крисюк не уявляє себе без письма. Вона хоче завершити трилогію «Крізь час», створювати нові романи. Обов’язково з’явиться ще одна збірка віршів – тиха, щира, як розмова наодинці. І неодмінно звучатимуть нові пісні, бо слово в ній завжди співає.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
