Вісті Черкащини «Я пішов захищати вас та Україну»: історія шестикласниці з Тальнівщини, яка досліджує долю зниклого безвісти героя
У затишному селі Веселий Кут на Тальнівщині живе шестикласниця Маргарита Гук. Вона з тих дітей, що не поспішають виростати, але вже думають про серйозне. Сумлінна в навчанні, щира з друзями й дуже уважна до того, що відчувають інші. Цьогоріч гімназистка взяла участь у конкурсі «Герої серед нас», представивши роботу з назвою, яка говорить сама за себе, «Я пішов захищати вас та Україну». У відеосюжеті Маргарита з повагою й теплотою розповіла про земляка, воїна Збройних сил України Олександра Скалівенка, який вважається зниклим безвісти. І здається, що з такими дітьми у нас є майбутнє.
А почалося все з розмови
Поштовхом до роботи стала розмова з викладачкою історії Тамілою Калиушко. Саме вона порадила своїй учениці взяти участь у конкурсі й звернути увагу на тих, кого часто забувають, – безвісти зниклих захисників.
«Таміла Миколаївна сказала мені: «Можливо, ця тема тобі буде близька». А це справді так, – згадує Ріта. – Бо мій двоюрідний брат Іван Матющенко теж зник безвісти. Щодень ми чекаємо на якусь новину, хоч би найменший знак. І саме тому я захотіла розповісти про таких людей, як він, на прикладі нашого Сашка Скалівенка».
Ця історія – з життя, з пам’яті кожного в Веселому Куті. Маргарита Гук знала Олександра ще з дитинства. Родина Скалівенків живе поруч, а його племінниці навчаються в гімназії разом із нею. Сашко – живий, знайомий образ. І водночас – біль, що не загоюється. Юна дослідниця розповідає тихо, щиро, немов ділиться з близькими. У цій простоті – уся правда про те, що залишається між рядками людського життєпису.
Людина, яку знаєш і не забудеш
Готуючи конкурсну роботу, Ріта зустрілася із сестрою героя Оленою Скалівенко. Від неї дізналася багато подробиць: про бойові виходи брата, його відзнаки, листи, світлини й біографію.
«Олена дуже допомогла мені. Сама написала біографію Саші, надіслала фото й усі документи. І сказала, що їй дуже важливо, що ми пам’ятаємо про її братика. Це було дуже щемливо, – розповідає дівчинка. – Я зрозуміла, що ця робота – уже не конкурсне завдання, а частина біографії їхньої родини»..
Під час підготовки її вразило багато несподіваного. Особливо те, скільки нагород мав Олександр і як ніжно ставився до мами. Навіть серед усіх військових буднів він не забував подзвонити, підтримати, написати кілька теплих слів. Це розчулило Маргариту та її наставницю до сліз.
«Мене це вразило, адже йдеться про справжність. І це важливо пам’ятати, – ділиться вона. – Наші Герої – чиїсь сини, брати, сусіди, друзі. Люди з мріями та життєвими планами, які любили своїх рідних, однак пішли воювати, щоб ми могли вчитися, жити й мріяти».
Коли історія торкається серця
Це не перша дослідницька робота Ріти. Цього навчального року вона вже стала призеркою конкурсу «Україна – це ми», де презентувала проєкт «Мій братик – мій герой». Тоді посіла друге місце й отримала грамоту та грошову винагороду від відділу освіти, молоді та спорту ТМР.
Але цього разу робота звучала інакше – глибше й серйозніше. Проростала одночасно з болю й надії. «Я хочу, щоб про зниклих не забували, – тихо говорить дівчинка. – Навіть якщо вже немає надії, родини все одно чекають хоча б на повернення тіла. Щоб мати могла попрощатися, поставити хрест, знати, де її син. І сказати: «Ось тут лежить мій Герой».
«Я хочу, щоб мої слова щось змінили»
Сьогодні Маргарита мріє й надалі досліджувати історії Героїв. Каже, що це – її справа. Прагне, щоб її слова щось змінювали. Щоб ті, хто читає, почули й відчули.
«Хочеться, щоб люди більше шанували наших захисників, бо без них у нас не було б такого дитинства, – по-дорослому міркує вона. – Ми сидимо в теплих класах, відпочиваємо на канікулах, гуляємо з друзями… А хтось зараз десь в окопі. І про це не можна забувати».
У цьому – особистий патріотизм гімназистки. Він не в гучних гаслах і прапорах, а у вдячності. У спогадах. У словах, які народжуються від щирого серця. «Хочу, щоб ті, кого чекають, знали: про них пам’ятають. І не забудуть».
У кожному тихому слові Маргарита Гук ніби торкнулася сердець. Усіх. Хто пам’ятає і чекає. Можливо, саме тому її історія звучить так правдиво. Бо написана дитячою рукою, але дорослим серцем.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
