«Я не супергерой, виконую свою роботу, як усі»: житель Тального про військову службу

Ось уже 9 років захисники й захисниці гідно тримають оборону нашої держави. Про їхні славу й подвиги, мужність і героїзм, гарячу любов до України написано багато книг, знято декілька десятків фільмів. Стратегією й тактикою ЗСУ захоплюються воєначальники провідних армій світу. Одначе наші військовослужбовці стверджують, що вони не герої, а звичайні українці, які дуже люблять свою Батьківщину й захищатимуть її до останнього подиху.

Журналісти газети «Новий дзвін» поспілкувалися з жителем Тального на Черкащині Віктором Михайлуцою, стриманим і небагатослівним «працівником війни», який дуже просив, щоб його не героїзували.

–Я не супергерой, – каже, – виконую свою роботу, як усі.

Кермує трьома машинами: КРАЗом, катафалком та автомобілем, що перевозить продукти харчування. Уночі боєць доставляє на позиції наших захисників воду, продукти харчування, БК (бойовий комплект), ліки, посилки, щодоби наїжджає багато кілометрів.

–Хлопці чекають мене, як маму з базару, – посміхається крізь сльози чоловік.

Воїн каже, що на фронті тяжко, дуже тяжко. Налаштовує себе на тривалу війну й захищатиме Україну скільки зможе, скільки вистачить здоров’я і сил: «У цей момент я знаходжусь на своєму місці й роблю свій внесок у перемогу. Я зустрів тут справжніх ЛЮДЕЙ!».

Віктор Михайлуца зі своїми побратимами захищає рідних і близьких, знайомих і незнайомих від насилля, безладу, грабунку – усього, що несуть на нашу святу землю «визволителі». А ще звертається до українців: «Ідіть і воюйте за нашу землю».

–Найважче – втрачати друзів, бачити їх мертвими й усвідомлювати, що нічого не можу вдіяти. Здається, хвилину тому ми спілкувалися, а зараз він лежить переді мною. Як боляче, як важко хоронити молодих хлопців, як тяжко втішати вбитих горем матерів, – каже чоловік.

Воїн стверджує, що на війні цінує кожну мить життя, бо «завтра» може й не настати. Тому побратими згуртовані, пліч-о-пліч протистоять ворогові:

–Завдяки їм ти виконуєш бойові завдання, виживаєш, залишаючись у доброму гуморі та при розумі.

Ще більше наші захисники цінують час, проведений з рідними в спокої, далеко за лінією фронту. А він спливає надто швидко.

Віктор Михайлуца висловлює глибоку вдячність тальнівцю Вадимові Івановичу Ковальчуку за дарунок – прилад нічного бачення. 

–Він допомагає мені орієнтуватися в нічний час і помічати все невидиме, – каже чоловік. – Ще хочу подякувати запорізьким волонтерам, Задоєнкові Віталію з товаришами, які безстрашно приїжджають до нас на передову, доставляючи гуманітарний вантаж: харчові продукти, засоби гігієни, медикаменти тощо.

Віктор Анатолійович стверджує, що українці – сильна нація. Коли приходить ворог, більшість кидає свої чвари й об’єднується заради спільної мети – перемоги. Хлопці й дівчата зі зброєю в руках захищають Україну, інші організовують волонтерські осередки, створюють добровольчі загони. Українців ні зупинити, ні залякати.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА