Вісті Черкащини «Я йшла до музики з дитинства»: історія наймолодшої викладачки Тальнівської школи мистецтв
Уже з першого вересня минулого року двері Тальнівської школи мистецтв відкрилися не лише для юних талантів, а й для нової викладачки – 19-річної Валерії Василівни Сапіги. Попри молодий вік, вона вже викладає сольний спів і керує вокальним ансамблем. Її енергія, тепла усмішка й щирість швидко завоювали любов учнів та колег.
«У мене дев’ять учнів, з якими я займаюся індивідуально. І до кожного з них намагаюся знайти особливий підхід», – розповідає Валерія.
Дівчина – випускниця Уманського музичного коледжу. Її власний шлях до музики почався ще в дитинстві, коли вона сама була ученицею цієї ж школи мистецтв у Тальному. Тоді її викладачем був Федір Михайлович, який, за словами Валерії, залишив глибокий слід у її серці.
«Мені завжди подобалася атмосфера в музичній школі. Тут усі такі творчі – і викладачі, і діти. Саме це мене надихнуло залишитися в цій сфері», – каже вона.
Викладацька практика у коледжі підготувала її до роботи, але справжнє занурення почалося вже на посаді в Тальному. Вона із захопленням описує, як проходять її уроки:
«Ми починаємо з дихальних вправ – це основа співу. Потім – розспівування, а вже далі працюємо над репертуаром: обираємо пісні, вивчаємо їх глибше. Звісно, з кожною дитиною – по-різному».
Її учениця Вероніка Різник уже встигла здобути перше місце на конкурсі в Уманському коледжі. А всі учні вокального напряму, з якими працює Валерія, стали лауреатами першої премії на міжнародному конкурсі «Різдвяна зірка України». «Я дуже тішуся з того, як діти ростуть. Це надихає не зупинятись», – зізнається вона.
Окрім сольних занять, Валерія веде вокальний ансамбль – простір, відкритий для всіх охочих учнів. Багато хто з них займається і в індивідуальному форматі, і в колективі. «Якщо дівчаткам цікаво – вони приєднуються до ансамблю. Головне – бажання!», – каже вона з усмішкою.
Попри щільний графік, викладачка не зупиняється на досягнутому. У вільний час вона вивчає гру на нових інструментах:
«Мені цікаво шукати себе в чомусь новому. Зараз я займаюся на флейті. Вже вмію грати на фортепіано, акордеоні, раніше навіть грала на ударній установці. Однак флейта – це щось особливе».
Маючи за плечима такий інструментальний арсенал, Валерія мріє вивести вокальний напрямок школи на новий рівень. «Я б дуже хотіла, щоб у нас було більше колективів. Було б цікаво поєднувати вокал з інструментальними жанрами. І, звісно, було б добре, якби було більше концертмейстерів – особливо піаністів. Це б дуже допомогло дітям у розвитку».
Її підхід до викладання – це не лише музика, а й взаємоповага, підтримка та щирість. Вона щиро захоплюється кожним учнем і вірить у потенціал кожного голосу. «Я люблю спілкуватися з дітьми, мені цікаво, що вони думають, чим живуть. Це не просто робота – це взаємний обмін енергією».
На запитання, чи важко працювати з дітьми, співрозмовниця відповідає: «Практика – це одне, а справжня робота – зовсім інше. Але це не лякає. Навпаки – відкриває нові можливості». Вона щиро любить свою справу, своїх учнів і те середовище, в якому зростала сама. І тепер передає ці цінності далі з покоління в покоління.
Своєю присутністю Валерія Василівна надихає не тільки учнів, а й колег. Її приклад – це доказ того, що любов до справи, творчість і постійний розвиток здатні змінити не лише життя однієї людини, а й розкрити цілий світ у серцях інших.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
