Вісті Черкащини Вижити й не зламатися. «Хрещена» в Тальному
Людмила Охріменко презентуватиме книгу про жінок, яких не зламала війна
9 вересня о 14-й годині в конференц-залі Центру культурних послуг ТМР українська письменниця й волонтерка з Харкова Людмила Охріменко презентуватиме свою нову книжку «Хрещена». Днями ми поспілкувалися з авторкою й розпитали про її життя і творчість.
Нова книга – це свідчення про жінок, яких війна кинула у полон і випробування, але не зламала. Це історія, де правда прорізає художній текст, щоб прозвучати без прикрас: як вистояти й зберегти гідність, коли світ валиться.
Шлях до українського слова
До 2014 року Людмила Охріменко думала, писала й спілкувалася російською. Але війна змінила все. Вона свідомо перейшла на українську. «Я повернулася до себе, до свого рідного українства, до рідної мови», – каже письменниця.
Її попередній роман «Оскар», який у 2021 році здобув спеціальну нагороду журі як найкращий твір на воєнну тематику, став відправною точкою для нової книги. Ідею підказали слова сестри однієї з майбутніх героїнь: «У тебе герой – чоловік, українець, який пройшов полон і переміг свого ворога. А жінки-українки, яка пройшла полон і перемогла, немає».
За словами пані Людмили, то, звичайно, були жарти, але вони її не відпустили. «Я замислилася і зрозуміла: ця жінка права, – розповідає вона. – Коли 31 грудня 2023 року з полону повернулися дівчата-азовки, я познайомилася з ними й обрала для своєї книги пані Тетяну Теплюк. Вона – символ того, що жінка може вижити, вистояти і перемогти».
Про що «Хрещена»
У центрі книги – історія жінки, яка пройшла через Азовсталь, Оленівку й Таганрозьку в’язницю. Письменниця поєднує сучасні події з історичним тлом – від 1917 року й до сьогодення, щоб показати, яким складним і водночас людяним є життя героїні. «Я дуже ретельно підходжу до фактів. Усе, що пані Тетяна розповідала про Азовсталь, Оленівку, Таганрозьку в’язницю, я передала максимально точно, – наголошує вона. – Це художня література, але правда тут непорушна».
Книга не лише про війну, а й про коріння героїні, її родину та кохання. «Без любові її життя залишалося б незавершеним. Ця історія про жінку, яка вижила і зберегла серце», – додає пані Людмила.
Ще один персонаж теж має свого реального прообраза – тальнівця Олега Сноза. Зустріч із ним сталася кілька років тому під час презентації «Оскара». «Олег розповів мені свою історію служби в Афганістані. Я попросила його викласти все письмово, і кожне його слово я зберегла, – пояснює авторка. – У романі це вже художній образ, але за ним стоїть справжнє життя людини, яка пережила війну».
Волонтерський фронт
Окрім письменництва, Людмила Охріменко відома своєю багаторічною волонтерською діяльністю. З 2014 року майже щовихідних їздила на передову, везучи допомогу військовим. Вона переконана: «Будь-яка притомна людина, якщо не може тримати зброю, буде допомагати ЗСУ. Бо якщо ми не будемо годувати свою армію – будемо годувати чужу».
Зараз особисто їздити стало складніше, але підтримка триває: мисткиня пише й продає книги, а отримані кошти передає тим, хто може вирушати до бійців. «Минулого року я задонатила 140 тисяч гривень», – уточнює вона.
Разом з чоловіком надає житло для волонтерів, які прямують через Харків на передову, збирає речі – від старих телефонів до дублянок. Тобто все, що може врятувати життя. «Це мій фронт, моя війна, і я борюся не менш наполегливо, ніж ті, хто зі зброєю», – підкреслює пані Людмила.
Незабутні історії
Її пам’ять зберігає сотні облич і голосів, але деякі історії залишаються назавжди. Після однієї зустрічі в Харкові до літераторки підійшла літня жінка й сказала: «Я росіянка, з Рязані. На українську мову перейшла за один день, коли під балконом уламок російської ракети вбив мого чоловіка, з яким ми прожили більше 50 років». Ці слова нагадують, якою ціною люди обирають свою мову та свою країну.
Як витримати біль війни та залишатися в бою
Працюючи з важкими темами, Людмила Охріменко знаходить сили у своїх героях. Згадує Оскара, який без двох ніг й одного ока втік з російського полону. 74-річну Хрещену, а вона на війні. Ці історії нагадують, що ще дуже рано говорити про втому.
Досвід роботи в бізнесі та на державній службі допоміг мисткині організувати письменницьку діяльність. «Я дуже організована людина. У мене є план роботи на тиждень, місяць, рік і навіть на десять років», – ділиться вона. Для пані Людмили головне – результат, а не виправдання, чому щось не вдалося.
Попри вже здобуті нагороди, вона не зупиняється. Дві книги мають вийти ще цього року, а наступного мають народитися ще дві. «Я готова працювати до останнього подиху, аби допомагати своїй армії та своїм людям», – каже Людмила Охріменко. Це кредо, яке визначає кожен її день.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
