«Вишивання – ліки для душі»: майстриня з Тального про своє захоплення

Рукомесло для українців – заняття особливе. З давніх-давен для кожної дівчини й жінки уміння шити й вишивати було як повітря, як хліб насущний. Буденними й святковими візерунками прикрашали одяг, рушники, скатертини. Культурологи стверджують, що вишивання – ментальне начало українців, їх генетичний код. Для такої делікатної праці потрібні хист і бажання. Нині чимало українок люблять у вільну хвилину посидіти над полотном, творячи на ньому чарівні узори. Оксана Бистюк, мешканка міста Тальне, своїми золотими руками творить справжні дива. Сюжети на її виробах вражають досконалістю, розмаїттям кольорів, душевністю й самовідданою любов’ю до своєї справи. Уперше з її працею тальнівці познайомилися в Тальнівському музеї історії. Майстриня в’яже гачком та шпицями, виготовляє ялинкові прикраси й писанки, опановує вишиття сорочок і тематичних серветок до Нового року й Великодня.

Журналісти газети «Новий Дзвін» познайомилися з майстринею, щоб розповісти про неї читачам. Можна годинами слухати, як з трепетом та любов’ю розповідає вона про своїх діток – донечку Лідію й синочка Богданчика. Саме для нього матуся вперше хрестиком і мережкою вишила сорочку.

Любов до вишивання в жінки з дитинства. Цьому її навчила сусідка.

–Разом пасли корови, – розповідає Оксана Бистюк. – Баба Ніна носила з собою стільчик і наволочку з шитвом. Вона в основному вишивала гладдю, а мені до душі був хрестик. Моя бабуся Ксеня дала мені перший шматок тканини, нитки й дерев’яні п’яльця. Зберігаю їх як реліквію. Їй уже 96 років.

Коли донечка була маленькою, Оксана захопилася мистецтвом канзаші й створила для неї прикраси для волосся зі стрічок, складених у вигляді пелюсток квітів: банти, квіти, обідки. Пошила плаття-ялиночку й пояс, декорований стрічками. Перебуваючи у відпустці для догляду за сином, жінка серйозно зайнялася вишиванням. За улюблену справу бралася увечері, коли засинав Богданчик. Навіть уночі насолоджувалася улюбленою справою.

–Зараз захопилася створенням новорічних іграшок, – каже вона, – побачила в інтернеті, вирішила спробувати сама. Спочатку користувалася простими схемами, згодом купила в українських дизайнерів складніші й вишила два зайчики.

Цьогоріч Оксана створила набори великодніх і патріотичних писанок-вишиванок, а також великий бант на великодній кошик. Для доньки – велике сувенірне подарункове яйце в лавандових тонах. Прикраси на ньому виготовлені за технікою канзаші. Виготовляючи іграшки й писанки, використовує такі види швів: хрестик, напівхрестик, фрузелки, бек-стіч.

–Вишивання – це важке заняття, яке треба любити, інакше роботи не матимуть «душі», – міркує рукомесниця. – Та й морально до цього треба бути готовою. Років зо два тому приєдналася до вишивальних груп у фейсбуці, щоб надихатися роботами дівчат і чомусь самій навчитись. Учасниці груп – і початківці, і досвідчені вишивальниці, які виготовляють авторські й ексклюзивні етнічні вишиванки ручної роботи.

Надихнувшись їх витворами, Оксана мріє вишити сорочку для донечки й зібрати її вручну, як це робили наші бабусі. Для роботи Оксана використовує не лише нитки: у її колекції зберігаються плаття й картина «Півонії», вишиті бісером. Для створення чудесних картин вона використовує й нитки. Нині вишиває для донечки серію з чотирьох картин «Париж. Пори року».

–За технікою виконання вони не складні, – пояснює майстриня, – зараз вишиваю останню – новорічну. Коли закінчу всю серію, оформлю її й тоді покажу, що в мене вийшло.

Спілкуючись із рукодільницею, ми не могли не помітити, з якою любов’ю й навіть пристрастю розповідає вона про своє захоплення. Вишивання – ліки для її душі.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА