Вісті Черкащини Викладачка Тальнівської школи мистецтв: Життя, присвячене музиці
Звуки бандури, глибокі та мелодійні, ніби перегукуються з голосом самої природи. У кожній ноті оживають історія, культура й традиції, що передаються від покоління до покоління. Для Ольги Грубої, бандуристки та педагогині Тальнівської школи мистецтв, цей інструмент став не лише справою життя, а й способом відкривати учням багатий світ української музики. Десятиліттями вона навчає дітей, допомагаючи їм опанувати техніку гри та відчути глибину української музики.
«Я просто любила співати»
Ольга Миколаївна вперше познайомилася з бандурою ще в дитинстві. У п’ятому класі вона разом із сусідкою вирішила вступити до музичної школи, спочатку плануючи грати на фортепіано. Проте випадкове запитання викладачки змінило все:
– А ти любиш співати?
– Так, – відповіла дівчинка.
– То спробуй бандуру.
Відтоді вона взяла інструмент у руки… і більше не відпускала. Спочатку дівчинка таємно відвідувала уроки, не зізнаючись мамі. Але коли настав час платити за навчання, приховувати вже не було змоги. Проте мама й не сварила, а лише зітхнула: «Ну, якщо тобі так подобається, хай буде».
З того часу почалася Ольжина довга дорога в музиці. Далі був наступний крок – навчання в Уманському училищі. Там вона не лише вдосконалювала гру, а й уже тоді почала викладати: «Я була студенткою, а після занять – уже вчителькою. Спочатку страшно було, але потім звикла».
«Головне – відчути музику»
Сьогодні Ольга Миколаївна працює з учнями різного віку. Вона вірить, що кожен має свій талант, головне – знайти до нього підхід: «Одна дитина повільна, їй дай плавну мелодію, і вона виконає її ще ніжніше. Інша – як ураган, запропонуй їй щось веселе, то вона вже в русі, як у танці. Кожен має свою музику».
У школі фахівчиня викладає не лише індивідуально, а й керує капелою бандуристів. Її учні вчаться слухати одне одного, відчувати ритм, діяти, як єдине ціле: «Це ж не просто перебирати струни. Треба чути партнера, не вискочити вперед і не відставати від інших».
На заняттях, конкурсах і концертах її вихованці виконують не тільки народні пісні, а й класичні та сучасні твори. Учителька заохочує їх експериментувати: «Що подобається, те й граємо. Буває, почують нову пісню, а нот немає. То підбираємо на слух».
«Бандура – не лише інструмент»
Бандура для Ольги Грубої – спосіб передати емоції, розповісти історію, навіть вилікувати душу: «Буває, на серці важко, візьмеш її, заграєш – і ніби легше стає. Вона, як друг, як щось живе, що тебе розуміє».
Жінка з вдячністю згадує своїх викладачок – Любов Павлівну Фестенко і Тетяну Леонідівну Морячкіну: «Які це були люди! Інтелігентні, закохані в музику. Згадую їх – і сама так хочу жити».
«Мої діти грають і співають, мої учні продовжують»
Серед її вихованців є ті, хто продовжив музичну кар’єру, став викладачем чи приєднався до ансамблів. Вона з гордістю згадує Едуарда Кирилевського, що грає в капелі та налаштовує інструменти.
Якось зустріла його на семінарі і запитала: «Ну що, вийшло?» А він їй: «Та ще й як, Ольго Миколаївно!» І так радісно на душі стало.
Зараз педагогиня навчає 12 учнів: Матвія Войтовського, Евеліну й Марію Грубих, Василя Дубова, Вероніку й Каріну Куприч, Єлизавету Майданюк, Уляну Михайленко, Мілану Півторак, Іванну Поддимову, Ярослава Рейнюка, Софію Сотніченко. «У Тальному хороші й талановиті діти, шедеври! – з гордістю каже вона. – Кого не візьмеш, усі – зірочки. Із Софійкою на конкурсах займаємо призові місця».
Власні діти пані Ольги – Сергій, Костянтин, Серафима й Христина – виявилися в маму: грають на бандурі і піаніно, гарно співають, навчають музиці своїх дітей. «Музиканта, як шила в мішку, не втаїш, його скрізь чути й видно, – лагідно усміхається вона. – Як зберемося за великим столом, що вміщає всіх, то починаємо співати на п’ять голосів. Костя басить. Серафима – перший голос. Я – другий. Хто який ухватить, тим і співає. В усіх гармонійний спів. Як воно так вийшло, сама не знаю. Усі таланти».
Особливо в родині Грубих усі люблять «Чарівну скрипку». П’ятиголоссям доспівають – і настає тиша. Тільки потім Костянтин тихо обізветься: «Ого, яка могуть!»
«Бандура буде жити»
Ольга Груба впевнена, що бандура не втратить своєї актуальності: «Колись кобзарі ходили й розповідали людям про історію, а тепер ми — сучасні кобзарі. Головне, щоб ця традиція не зникала».
Завдяки таким людям, як вона, бандура звучить, навчає, об’єднує та надихає нові покоління. Її музика несе в собі не тільки спадщину, а й надію, що культура буде жити і розвиватися, передаючись від серця до серця.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
