«Все в наших руках»: щире слово священника

Календар нашого життя невпинно гортає свої сторінки, а його лічильник все більше накручує прожитих років. Ось вкотре, всім нам доводилось в оточені родини та друзів, зустрічати Новий рік, співати і слухати колядки на славу Різдва Христового, проводжати Старий рік та святкувати Хрещення Господнє, при цьому традиційно освячувати воду, зберігаючи її цілий рік «на всяку потребу».

Кожен Новий рік, який приходить у наше життя, ми намагаємось оповити атмосферою свята і емоційного піднесення, залучаємо і релігійний аспект Різдвяних свят, щоб додати важливості очікуваній святковості, адже «як рік зустрінеш, так його проведеш». Та попри наші сподівання чогось «нового» в Новому році – нового щастя, успіху, радощів – життя, як і завжди, повертає все до звичної й буденної колії. З її банальністю, проблемами, розчаруваннями, несправедливістю, та із заїждженою набридливою одноманітністю. І аналізуючи все це, починаєш розуміти, що «свято чистого листа» чи то світське, чи релігійне, всього лиш свідомо оформлена вистава, яка не несе в собі і за собою ніякого суттєвого наповнення. Це всього лиш час для чергових гедоністичних задоволень та придбання чергових релігійних речей (святої води, свічок…), які також аж ніяк не корегують життя їхнього власника.

Поверхово окресливши проблематику, з суб’єктивної точки зору, такого явища нашого життя, як свято, хочеться не дати пораду, чи настанову, вказівку і повчання, а нагадати слова протагоніста твору Ф. Достоєвського «Підліток»: «Все в наших руках». Успіх, щастя, радість завтрашнього дня – це титанічна праця сьогодні, саме тут і саме зараз. Та, на жаль, тільки одиниці будь-якого суспільства володіють майбутнім своїм щастям, куючи його сьогодні. Мені ж, як людині релігійній, обмірковуючи все це пригадуються слова Христа сказані ученикам: «що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі» (Мф. 18:18) – якщо ж ми, як християни, обплутуємо себе тенетами зла, а не християни плеядою вчинків, позбавлених людяності, то цілком не дивно, що шлях до раю давно заріс, а все життя нагадує невдалий експеримент невідомо ким і для чого реалізований, і як фінал свято на фоні описаних проблем виглядає як жалюгідна пародія «світлих і очікуваних мрій».

Та все ж, якою страхітливою не була б реальність, яка то руйнує світ ілюзорних мрій та заохочує їх створювати наново, в моєму сприйнятті довколишнього світу, для кожного, хто має дар бути людиною, і хто ще не втратив дар людяності, сяє світло Різдвяної зірки. І як тоді, близько 2-х тисяч років тому, так і зараз, її світло сприймають тільки ті, хто готовий полишити у своєму житті кайдани зла і «правди цього світу» та слідувати попри небезпеки, важкість, боротьбу, по більшій мірі самим з собою, на зустріч з народженим Христом, який для людини є Спаситель. Світло Божої зорі сяє вже понад 20 століть, воно кличе нас в дорогу, в землю такої обітованої нам правди. Та чи відірвемо ми свої очі від чорної землі, і чи спрямуємо ми їх в небесний світлий небозвід залежить особисто від кожного. Мудреці зі сходу та пастухи овець зробили свій вибір, і вони крізь віки свідчать нам. А ми підемо за ними?

Настоятель Петропавлівського храму священник МАКСИМ (Лихолат)