Вісті Черкащини 
Воїн Небесного Легіону з Тальнівщини виростив двох синів-військових
Йому назавжди 49. Василь Петрович Руденко з Поташі, що на Тальнівщині, навічно залишиться у небесному легіону Захисників України від ненависного російського агресора. Він – батько двох синів Максима і Руслана, які захищають Україну. Старший Максим з 2013 по 2017 роки перебував на службі в українській армії під Маріуполем в АТО. Зараз з 2023 року – знову у лавах захисників Вітчизни. Менший Руслан – на службі у військовій частині з 2018 року, вже майже 6 років. Одружився, має двох діток, придбав будинок у Мошурові.
Ось таких славних синів виховав Василь Петрович з дружиною Ларисою, яка померла в 38-річному віці. Син Максим тоді вже закінчив Потаську школу, навчався у Рогах, а Руслану було 12 років.
Василь Петрович з родини працьовитих господарів Петра та Євдокії Руденків, які змалечку все життя трудилися в колгоспі. Це добрі серцем люди, які жили родиною в мирі та злагоді. Підтримували дружні стосунки з усією ріднею. Дуже любили вони своїх трьох дітей – Людмилу, Наталію та найменшого Василя. Погоджувалися з їх вибором у житті.
Василь зростав кмітливим, добрим та веселим хлопцем. Після закінчення Потаської 8-річної школи здобув професію механізатора, навчаючись в Буцькому професійно – технічному училищі. Потім з 18 червня 1992 року по 20 квітня 1994 року проходив строкову службу в армії. Під час служби одружився зі своєю однокласницею Ларисою. В мирному житті працював рамником у Потаському лісництві в цеху механізації, а згодом – на різних роботах на місцевих підприємствах. Ніколи не був без праці. Після смерті дружини виховував двох синів, давав усьому лад, доглядав город, постійно заготовляв дрова, щоб перезимувати, допомагав сусідам та всім, хто просив якоїсь допомоги. Нікому не відмовляв. Теплі стосунки були з сестрами, Людмила та Наталія великою мірою його підтримували.
–Після смерті дружини брат Вася не падав духом, брався за будь-яку працю. Життя навчило всього, навіть і жіночій праці. Варив дітям смачні борщі, готував різні салати, хоч цього раніше ніколи не робив. Брату дуже подобалося збирати гриби та рибалити. Для цих улюблених занять погода – не перешкода. Він міг перебувати на природі навіть в дощ, – розповідає сестра Людмила Сивак.
16 квітня 2022 року Василя Петровича Руденка мобілізували на військову службу. Перебував у різних частинах. Спочатку на Донеччині у Пісках, потім у резервному фонді під Черкасами. Впевнений у собі, виважений, добрий, щирий, справжній, він завжди з відповідальністю виконував усі доручені завдання, тому здобув повагу серед вояків. 13 квітня 2024 року, під час перебування Василя Петровича на військовій службі в Сумській області, його серце перестало битись.
Непоправна втрата для його синів – Максима та Руслана, сестри Людмили, онуків, побратимів та всіх, хто знав захисника. Поховали воїна в рідному селі Поташ. Разом знайшли вічний спочинок тато і мама Василя Петровича, сестра Наталія, які упокоїлися раніше.
Вічна пам’ять Герою, який виконував військовий обов`язок із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України! Слава Україні! Героям слава!
Марія БІРЧЕНКО
