Вісті Черкащини Воїн на позивний «Варяг» з Тальнівщини: малюнки війни й небесний політ
Нікіта Сергійович Білокопицький – випускник Папужинського навчально-виховного комплексу, який залишив шість років тому. Воїном він став не одразу. Його шлях починався спокійно й просто – з дитячих малюнків, олівців і білого паперу. Тоді хлопець намагався передати на аркуші світ таким, яким бачив своїм серцем.
Упродовж двох років навчався в Шевченківській школі мистецтв, де відточував майстерність і набував навичок передавати настрій – у лінії, тіні, русі. Згодом вступив до Київського національного університету будівництва й архітектури. Здавалося, життя поступово вибудовує власну траєкторію. Проте далі все пішло інакше.
Контракт і війна: нові обов’язки, новий світ
З 18 років Нікіта присвятив себе військовій справі. Третя штурмова бригада стала його домівкою серед бойових буднів. Від Донеччини до Харківщини він ніс службу тихо й відповідально. Позивний «Варяг» – невелика, але значуща частинка його історії. Він коригує вогонь артилерії.
Малюнки на фронті: мистецтво, що стає символом
Навіть серед фронтового шуму талант Нікіти не згасав, проявившись у малюванні шаблонів для шевронів – емблем, які бійці носять на формі. Спочатку це були роботи для своєї бригади, згодом замовлення почали надходити й від інших підрозділів. Кожен ескіз символізує спільну мету та нагадує, за що б’ється кожен воїн. Це зображення стає частиною оберега, що підтримує в найскладніші моменти.
Після фронту – коридори
Нещодавно Воїн приїхав у Веселокутську гімназію. Хоча ніколи тут не навчався, але вона зустріла його з відкритими обіймами. Нікіта уважно дивився на світлі коридори, які так відрізнялися від темних закутків, що бачив на фронті. Вони – холодні й часто нехитрі – нагадали йому про ціну безпеки.
Враження від сучасних класів, техніки, інтерактивних дошок змусили шанованого гостя усміхнутися. «У мої часи такого не було», – говорив він тихо, злегка сумуючи за минулим, але радіючи за дітей, що ростуть у новому світі.
Про той візит згадує вчителька Наталія Оратівська: «Ми бачили перед собою не лише військового, а справжнього чоловіка, який щиро переймався тим, як живе школа. Він говорив із дітьми просто і чесно. Без пафосу, але з великою вірою в них. І це запам’яталося більше, ніж будь-які гучні слова».
Обереги і надія
Під час зустрічі Варяг подякував учням за підтримку й малюнки, які отримав у подарунок. Для нього це справжні обереги, що зберігають тепло та силу в найважчі моменти. Він розповідав, що такі дарунки – немов ковток свіжого повітря, що піднімає дух і нагадує: за бійцями стоїть цілий світ, який вірить і чекає.
Нікіта побажав якнайшвидшої перемоги, щоб кожен повернувся до рідних домівок, до шкіл і звичного життя, де можна сміливо мріяти й планувати майбутнє. А ще додав, що саме надія та підтримка тримають воїнів на плаву, навіть коли здається, що сили на межі.
Без зайвих слів, але з великою відданістю
Захисник не любить говорити про себе. Його відданість проявляється в спокійній роботі, у точних рухах керування дроном та у фронтових образках. Це людина, що тримає країну на своїх плечах без потреби у славі чи помпезних словах.
«Варяг» – небагатослівний герой, який малює небо й оберігає тих, хто поруч. Його історія – про силу духу, що здатен розквітнути навіть серед гуркоту війни, і про вірність, яка стає оберегом для всієї країни.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
