Вісті Черкащини Волонтери Уманщини й Тальнівщини про втому, байдужість і силу підтримки
Волонтерство в Україні – не лише допомога, а й щоденна боротьба. З нестачею ресурсів, байдужістю і втомою, що накриває хвилею, від якої важко дихати. Лариса Почапська, Володимир Почапський та Анна Зарубіна – волонтери з Умані – діляться досвідом, який болить. Їхні слова – крик душі.
«Доброчинець – не чарівник»
Останнім часом багато критики спрямовано на волонтерів: «тим дали, тим не дали, мало дали, багато дали». Телефонують рідні, куми, свати, сусіди: «допоможи моїм». Відкриваєш Facebook – і голова обертом.
«Але дорогі родини, кумоньки й сусіди… Волонтер – не банкомат, не чарівник і не всесильний спонсор. Ми такі ж люди, як і ви. Різниця лише в тому, що ми вчимося шукати, просити, збирати, ночами не спати, бо знаємо: там, на передовій, без цього хлопці не витримають», – пише Лариса Почапська.
Вдячність, критика і донати
Замість вдячности часто звучать докори:
–тим дали, а нам ні;
–ти ж багата, бо волонтериш;
–допоможи тільки моїм.
Донати приходять лише тоді, коли «моїм треба». Чому для своїх не пробують відкривати збори, шукати допомогу, об’єднуватися? Чому легше сидіти на дивані й критикувати, ніж зробити репост чи переказати хоча б 50 гривень?
«Зупиніться й подумайте: у цій війні ми всі разом. І якщо кожен чекатиме, що хтось інший зробить замість нього, то хто ж витягне цю ношу? Волонтери тримаються, поки вистачає сил. Але ми не можемо одні. Давайте вчитися бути плечем поруч, а не каменем критики в спину», – додає пані Лариса.
«Коли з двадцяти козаків залишаються двоє-троє…»
Найважчі хвилини – повідомлення з фронту. «Ви знаєте, як отримувати такі новини? Світ перевертається, – з болем каже жінка. – Коли з двадцяти козаків залишаються двоє-троє, і ті в розпачі… Люди, я прошу, не будьте байдужими».
Це слова про реальні втрати, про справжній біль. Але водночас вони й мотивація продовжувати працювати. Бо там ще є надія. Там ще чекають.
Волонтерський фронт Тальнівщини
Ці невеликі осередки нагадують живі вулики. У них печуть, готують різноманітні смаковиті страви, консервують, закривають у дой-паки й виконують безліч іншої корисної роботи. Усе це разом із військовим обладнанням, амуніцією, аптечками та окопними свічками вирушає на передові позиції. Список довгий – не перелічиш.
Лариса, Анна й Володимир часто перебувають у дорозі, контролюючи, щоб допомога дійшла туди, де її найбільше чекають захисники.
«Жодної гривеньки⁉️»
Іноді бувають дні, коли здається, що суспільство втомилось. У такі миті волонтери особливо потребують підтримки. Бо байдужість – теж зброя. І вона ранить не менше, ніж кулі. Схожі історії трапляються по всій Україні. Частина суспільства звикла, що волонтери «мають знайти все і для всіх», а особиста відповідальність залишається на другому плані.
Психологи пояснюють: це наслідок втоми. Люди хочуть перекласти обов’язки на інших. Але саме волонтери ризикують найбільше й можуть вигоріти.
Як допомогти
– Кожна гривня важлива.
– Репост – це теж внесок.
– Активність рятує життя.
«Навіть символічна допомога може змінити хід подій. Бо перемога – справа спільна», стверджує пані Лариса.
Її слова – дзеркало для кожного з нас. Чи справді ми робимо все можливе для перемоги? Кожна гривня важлива. Навіть символічний внесок може врятувати життя.
Monobank: 4874 1000 2826 3799
Банка: send.monobank.ua/jar/9EXcqJ7TXQ
PayPal: lorka6341@gmail.com
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
