Вісті Черкащини Волонтерка з Тальнівщини згуртовує громаду для допомоги армії
У селі Онопріївка, що на Тальнівщині, добре знають ім’я Людмили Перцьової. У час, коли кожен день війни випробовує українців на міцність, саме такі люди, як вона, стають справжньою опорою для наших захисників. Кожен її день починається і завершується думкою про те, що ще можна зробити для фронту.
«Я завжди кажу: хлопці там тримають оборону, а ми тут маємо тримати тил. Інакше не можна», – зізнається жінка.
Домашні смаколики для воїнів
У соціальних мережах Людмила часто ділиться невеликими щирими повідомленнями. У них – прості, але дуже теплі слова підтримки. Нещодавно розповідала, як готувала домашні смаколики для бійців 58-ї бригади, що тримають оборону на Харківському напрямку. «Готувала їх з любов’ю і теплом, щоб наші ангели-охоронці відчули нашу з вами підтримку», – написала вона.
Здавалося б, це лише домашня їжа. Але для тих, хто місяцями перебуває на передовій, кожен шматочок пирога чи баночка варення – нагадування: вдома їх чекають і люблять.
Допомога – справа громади
Перцьова не лише сама готує й передає продукти, а й об’єднує довкола себе десятки небайдужих. Саме завдяки її наполегливості вдається швидко закривати нагальні потреби фронту.
Так було, коли для ОМБ-46 терміново знадобилися каністри для дизельного пального. За справу взялися гуртом. Олег Цимбал вирушив у село Криві Коліна до Володимира Мовчана, і вже за кілька годин каністри були передані. Врешті, завдяки Петру Рябоненку та Віталіні Маскіс, вони дісталися до заправників на передову.
«Разом ми сила. Разом до перемоги!» – щоразу наголошує волонтерка.
Подяка тим, хто поруч
Людмила відверто говорить: одна людина не витягне стільки роботи, як ціла громада. Тому вона завжди публічно дякує кожному, хто долучається. У її дописах – десятки імен: директор Онопріївського СТО Морітц Штамм, який надає фінансову допомогу, Олег Цимбал – постійний помічник у доставках, директор Тальнівського хлібокомбінату, що безкоштовно передає бублики, жителі сусідніх сіл, які приносять овочі, сало чи маскувальні сітки.
Навіть школярі Білашківської гімназії долучаються до справи – передають на фронт власноруч зроблені обереги.
«Коли бачиш, що люди, від малого до великого, гуртуються навколо спільної мети, то розумієш – перемога обов’язково буде», – ділиться Людмила.
Людина, яка ніколи не відмовила
Окремо волонтерка завжди згадує Володимира Мовчана. «За три роки моєї роботи він жодного разу не відмовив ні мені, ні нашим захисникам. Днями він передав повну машину каністр, які так потрібні воїнам. Від себе особисто та від імені бійців я дякую за цю підтримку», – каже Людмила Іванівна.
«Разом – до перемоги»
Кожне повідомлення Людмили Перцьової завершується словами: «Разом – до перемоги». Це не просто фраза – це життєве кредо. У її прикладі бачимо справжнє значення волонтерства: не гучні слова, а щоденна робота, інколи виснажлива, але завжди потрібна.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
