Вісті Черкащини Волонтер з Тального здійснив сотні поїздок на Схід
Війна не змінила людей, просто відкрила їхні найсильніші якості. Волонтерство – це розмір людської душі. Андрій Яківчук з Тального – вірна й надійна людина, на яку можна покластися в будь-якій ситуації, яка завжди прийде на допомогу.
Під час нашої зустрічі він детально розповів про допомогу військовим і цивільним, про поїздки на Схід та на деокуповану територію, про співпрацю з усіма, хто прагне допомагати.
Доброчинність: як усе починалося
«У 2019 році ми з Володимиром Петровичем Гоциком уперше повезли допомогу цивільним, які проживають Луганщині. Там познайомилися з черкаськими волонтерами, приєдналися до них і заїхали до знайомих військових. Згодом мешканцям сіл біля Попасної допомагали різати дрова. У 2020 році, коли в Луганській області лютували в лісах пожежі й згоріло багато осель, ми допомагали місцем жителям відбудовувати їх і заодно провідували військових».
«Основна мета мого життя – допомагати обездоленим і нужденним»
У те, що розпочнеться велика війна, Андрій не вірив до останнього, хоча й добре знав про ситуацію на Сході України. Найперше, що зробив 24 лютого, зателефонував рідним, друзям та знайомим, щоб визначити подальший план дій кожного. Як, мабуть, і всі заправив паливом автомобіль, закупив потрібні на перший час речі й продукти харчування. Через день-два від початку війни у Viber-чаті Володимир Гоцик закликав людей годувати бійців Тальнівської територіальної оборони.
«Коли віз на блокпост бутерброди, побачив сотні машин з переселенцями, тому пізніше разом з товаришем виїхали на трасу й пригощали людей чаєм. У нашому молитовному домі годували їх, охочих брати й сестри забирали до себе переночувати. Три тижні день у день ми виходили на трасу й пригощали проїжджих чаєм, кавою й бутербродами. Потім нас попросили завезти людей з інвалідністю на Західну Україну, а звідти – за кордон. Зі Львова в Тальне привели гуманітарну допомогу, роздали її тимчасово переміщеним особам з Тального й навколишніх сіл».
Евакуація людей з Луганщини й Донеччини
За словами доброчинця, двоє його друзів з Єрківської громади від перших днів збройної агресії евакуювали людей з найгарячіших точок окупованої Луганщини. Відшукували нещасних у підвалах та напівзруйнованих будинках і підвозили до Краматорська, а Яківчук з товаришем, за фінансової підтримки Володимира Гоцика, доставляли їх до безпечних місць. Єрківчани за два місяці врятували дві з половиною тисячі людей, а самі, виконуючи цю благородну місію, на жаль, загинули. Їхня машина зірвалася.
«З того часу ми з Романом Шляхтичем та Володимиром Банделюком у гарячі точки почали їздити самі. У наші церкви з-за кордону приходила допомога, і ми її доставляли в наші спільноти Краматорська, Бахмута й Торецька. А там уже підказували, як доїхати до тих, хто найбільше очікував нашої помочі. На Схід везли продукти, а назад забирали людей з Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька, Лимана, Соледара. Там люди живуть в іншій реальності. Ця робота продовжується й сьогодні».
Географія гуманітарних поїздок
Андрій з товаришами не раз побував на Харківщині, Херсонщині, Луганщині, об’їхав усю Донеччину. Минулого року з церковною спільнотою чотири рази їздили відбудовувати на Херсонщині поруйновані рашистами села: Високопілля, Князівку, Іванівку, Потьомкіне. Там ішли важкі бої. Останнє декілька разів переходило з рук у руки. Люди повертаються додому, бо їм треба десь жити.
«На Схід веземо все, що потрібно хлопцям»
«На початку війни відвозили допомогу лише тим військовим, кого знали. Телефонували їм, запитували, що потрібно. Тепер захисники всі свої. Багато необхідного для них шукаємо за кордоном: каремати, обігрівачі, ковдри, одяг, консерви, засоби гігієни. А вологих серветок перевезли, мабуть, тонни! Це на «передку» – скарб. Передавали тепловізори, сигналізатори й генератори. Буржуйки й самі робили, і закупляли».
«Співпрацюємо з усіма, хто може хоч чимось допомогти»
Волонтери везуть на Схід смаковиті страви, приготовлені золотими руками павлівських, онопріївських, колодистенських, білашківських, мошурівських господинь.
«Якщо в суботу виїжджаємо, то в четвер я телефоную в села. Андрій Васильович (мошурівський священник) «нас часто завантажує». Тальнівські й мошурівські «павучки» дають маскувальні сітки. Один раз брали їх у Соколівоцькій школі й Кобриновій Греблі. Учні Білашківського навчального закладу для бійців виготовляють обереги й окопні свічки, а директор Олег Цимбал – обігрівачі. Свічки брали в храмі Петра й Павла. Часто нам допомагає Мошурівській хлібзавод. І військовим, і цивільним веземо хліб, пиріжки, булочки».
«Не треба забувати, що це війна кожного, а не лише військових та волонтерів»
«Якщо, не приведи Боже, так станеться, тоді вона постукає в кожні двері. Люди, допомагайте! Наші згуртованість та небайдужість – запорука перемоги», – підсумовує розмову волонтер Андрій Яківчук.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
