Вісті Черкащини 
Володарка Тального: мереживо долі й залізний характер Софії Наришкіної-Шувалової
У лютому 1846 року Тальне нова володарка вступила у права власності. Шістнадцятирічна Софія Наришкіна, дівчинка з грецькою кров’ю та вихованням польських аристократів, стала дружиною графа Павла Шувалова і власницею величезного статку. Під час нашої розмови директорка Тальнівського музею історії Світлана Проценко розгортає документи, за якими вгадується не лише весільний посаг, а й залізний характер жінки, що тримала у своїх руках долі тисяч людей.
Ми говорили про міфи, які десятиліттями огортали палац і цукрозавод, називаючи їх «шуваловськими», тоді як справжньою господаркою кожної десятини землі була Софія Львівна. Світлана Проценко відновлює справедливість по буквах: від юної нареченої, яку батько поспішав видати заміж перед смертю, до вдови в чорному платті, що опікувалася парком, міським училищем, лікарнею, богадільнею, церквами.
Це історія про те, як приватна доля однієї жінки стала фундаментом для цілого Тальнівського ключа.
Хто такі Наришкіни?
З 1726 року історичними землями Уманщини, куди входила і частина Тальнівщини (інша ж частина належала до Звенигородського повіту), володіли Потоцькі. Після смерті Софії Потоцької Тальнівський ключ, згідно з її заповітом, перейшов у власність найменшої доньки – Ольги Станіславівни. У березні 1824 року вона вийшла заміж за генерала Льва Олександровича Наришкіна. 28 грудня 1929 році в подружжя народилася довгоочікувана дитина – майже 5 років у них не було дітей – донечка Софія.
Між Одесою та Місхором: дитинство майбутньої Володарки
Дитинство юної Наришкіної минало в Одесі та Місхорі. В Одесі батькам ще перед весіллям звели двоповерховий будинок, який діє й донині. Софія була напрочуд вродливою – і дитиною, і вже в дівоцтві. Її красу не раз фіксували пензлі художників. Оскільки Лев Наришкін тривалий час хворів, сім’я заради його лікування роками жила у Відні, Берліні, Римі. Лев Олександрович любив Санкт-Петербург, а Ольга Станіславівна більше схилялася до Одеси. Прізвище Наришкіних там було всесильним. Можливо, через тітку Марію, наближену до імператора, а може й через саму Ольгу.
Весілля та майбутній спадок
8 лютого (за іншими джерелами – 14-го) 1846 року єдина донька Наришкіних, шістнадцятирічна Софія, вийшла заміж. Її обранцем став 27-річний граф Петро Павлович Шувалов, камер-юнкер і нащадок багатого роду Строганових. Лев Олександрович, який надто любив доньку і боявся залишити її незахищеною після своєї смерті, прагнув якомога швидше влаштувати цей союз. Так визначилася доля майбутніх спадкоємців Тальнівського маєтку та Місхора.
Посаг Володарки та право на управління
Як посаг Софія Львівна отримала Тальнівський ключ: 34 568 десятин землі з великими лісами та одинадцять населених пунктів. До її володінь увійшли Тальне, села Гордашівка, Лащова, Романівка, Паланочка, Поташ, Мошурів, Білашки, Кобринова Гребля, Соколівочка та Софіївка. За ревізією 1847 року, лише в самому Тальному тоді мешкало 3409 осіб.
Містечко стало офіційною резиденцією володарів маєтку. Проте через м’який характер і певну слабодухість Петра Павловича Шувалова, Софії Львівні довелося взяти правління у свої руки. Вона одноосібно керувала маєтками й заводами, фактично ставши на чолі величезного господарства.
Розвінчання міфу: Тальне належало жінці
Музейна робота – це роки в архівах, бібліографічні дослідження та методичні ради. Світлана Проценко наголошує: час розвіяти старий міф. Петро Павлович Шувалов ніколи не був справжнім господарем цих земель. Хоч ми звикли говорити «палац Шувалова» чи «цукрозавод Шувалова», документи свідчать про інше. У кожному історичному джерелі, у кожному описі Київської губернії власницею містечка Тального та цукрозаводу значиться вона – Її Світлість графиня Софія Львівна Шувалова.
Архівна справа від 27 жовтня 1866 року дає чіткий зріз тогочасного життя. Тальне було значним містечком: 839 дворів та майже п’ять тисяч жителів. Тут мешкали українці, євреї, поляки, німці, французи й навіть одна англійка. У місті діяли церква православна камінна, каплиця католицька кам’яна, синагога та єврейські молитовні будинки. На Софію Львівну працював злагоджений механізм: цукровий завод із лазаретом, поштова станція, кам’яна крупчатка, вітряки та водяні млини, винні підвали й три десятки лавок. Графиня володіла господарством з особливим хистом. Попри градобої чи посухи, урожай цукрового буряка в її маєтку завжди залишався найвищим.
Закордонне насіння та вугільні шахти
У чотирьох економіях та фільварках Софія Львівна впровадила сучасні системи сівозміни: у двох із них – навіть десятипільну. Господарювали вправно. На посів однієї десятини витрачали два пуди насіння, причому 96,5 % зерна було власного виробництва. Лише невелику частку – 3,5 % – купували у Франції. Власне насіння Шувалової цінувалося настільки високо, що його продавали по шість рублів за пуд.
Але інтереси графині не обмежувалися землеробством. Їй належали навіть буровугільні копальні на Катеринопільщині, розташовані в Казенній лісовій дачі. Коли у 1889 році будувалася Уманська залізнична гілка, Софія Львівна вже була повноправною господаркою і млинів, і шахт, і заводу. Звісно, Петро Павлович брав участь у справах родини, але за всіма документами власницею цієї величезної імперії залишалася його дружина.
Чорна сукня та тягар спадщини
Величезні володіння та велика родина змусили її замислитися про майбутнє. Бажаючи уникнути суперечок між спадкоємцями, ще 4 травня 1868 року Софія Львівна склала сімейний акт про розподіл майна. У фондах Тальнівського музею історії зберігаються дві її світлини: одна зроблена в Тальному, інша – у Смілі, де жила молодша донька Олена Бобринська. На обох фото графиня Шувалова в чорній сукні. У Швейцарії під час других пологів померла донька Варвара Орлова. Невдовзі пішла з життя й друга дитина – Марія Кантакузен. Після цих втрат Софія Львівна вже не знімала трауру. Відчуваючи, що сили покидають її (померла у 65 років), вона прагнула особисто впорядкувати майбутнє своїх маєтків.
Спадщина Володарки: Тальне наприкінці сторіччя
Яким було Тальне в рік смерті графині? Відповідь дає «Словник географічний Королівства Польського» (12 том), виданий у 1892 році. На той час у містечку мешкало вже 6062 особи. Тут височіла мурована церква Святої Трійці та діяла католицька фамільна каплиця. Світлана Проценко зауважує: спочатку це була саме каплиця, а не костел, адже для статусу костелу бракувало кількості парафіян. Римо-католиків тоді налічувалося близько 400 осіб.
Інфраструктура вражала: синагога, єврейські молитовні будинки, сільське двокласне училище, поштова станція, залізнична станція й три аптеки. Економічну міць забезпечували броварня, миловарний завод, цегельня, зведена ще у 1853 році, дві слюсарні майстерні та, звісно, цукроварня Софії Шувалової.
Окремою сторінкою в історії міста стала доброчинність графині. Коли у 1878 році селяни власним коштом збудували двокласне народне училище, вона подарувала закладу 207 десятин землі (понад 210 гектарів) для його потреб. Наприкінці життя звела в Тальному богадільню. Володарка залишила по собі розквітле містечко, де кожна цеглина й кожна десятина землі працювали на майбутнє.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
