Він захищав Батьківщину: пам’яті Героя Олександра Поліщука з Тального

► Небесний легіон Тальнівщини

Не вмирають герої?

Вмирають!!!

Відлітають у даль

журавлями…

Вічний біль в чиїмсь

серці лишають…

Світла пам’ять завжди

буде з нами.

Лідія Міщенко

24 вересня 2022 року Тальнівщину вже вкотре огорнув невимовний біль: вона зустрічала свого загиблого сина Поліщука Олександра Олександровича. Як він хотів жити! Як мало літ накувала йому зозуля! Укотре (але, на жаль, не востаннє!) над Алеєю Героїв звучала тужлива «Пливе кача», лунала «Мелодія» Мирослава Скорика. Сотні людей – рідні, друзі, військові, жителі громади – прощалися з Героєм.

На захист Батьківщини чоловік став у травні 2022 року, служив оператором протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. 20 вересня його життя обірвала ворожа куля недалеко від села Клинове Донецької області. Олександр Поліщук загинув, отримавши несумісні з життям поранення.

У 2023 році минув рік, як його душа злинула в піднебесся, приєдналася до Легіону Небесного Воїнства. Ніхто із членів родини Героя не видаляє його номер телефону. У фейсбуці профіль і досі актуальний. «Не віриться, – кажуть однокласники, – розум і серце відмовляються це сприймати. У Саші попереду було ціле життя».

Олександр Поліщук народився 23 серпня 1986 року в місті Тальне. Лариса Петрівна та Олександр Андрійович Поліщуки всю свою любов, ніжність і тепло вкладали в дітей: Інну, Олександра, Олега та Михайла. Свого часу хлопець навчався в місцевій школі №1. Журналістам газети «Новий Дзвін» мама розповіла, що Саша дуже любив танцювати, був активним членом команди КВК, виступав і на шкільній, і на районній сцені. А ще вишивав хрестиком! «От у нього виходило, а в мене – ні», – каже крізь сльози сестра Інна. Ще в шкільному віці відрізнявся від однолітків неймовірною цілеспрямованістю, цінував у людях сміливість та наполегливість. І сам був таким, дотримуючись власних переконань: треба прагнути й діяти, щоб досягти мрії.

Після закінчення школи юнак служив у Збройних Силах України. Потім здобув професію верстатника деревообробних верстатів при Східноєвропейському університеті економіки й менеджменту. В Україні та за її межами чоловік працював і за фахом, і на різних роботах.

У 2014 році створив сім’ю: разом з дружиною Аллою він виховував двох малолітніх доньок Олександру й Анастасію.

– Для мене Саша був найкращим чоловіком, другом, порадником, – каже жінка, – а для дітей – найліпшим батьком! Мав чимало планів, ідей і мрій, так багато хотів ще зробити в цьому житті! Чоловікова смерть для мене – незагойна рана. Без нього дуже важко: усі проблеми необхідно вирішувати самостійно. Іноді руки опускаються. Одначе заради дітей буду сильною. Хочеться, щоб хоч на хвилинку прийшов до нас, щоб рідний голос почути, погладити дороге обличчя. Донечки, проходячи повз банер із портретом батька, промовляють: «Доброго ранку, таточку», «На добраніч, рідний!» На кладовищі Сашенька завжди витирає пам’ятник від пилу, а Настечка цілує татову світлину. Вірите, серце кров’ю обливається!

Сестра зізнається, що готова говорити про брата без упину, аби тільки не в минулому часі:

– Саша – дуже добра й щира людина, безвідмовна, справедлива, усім – перший помічник і порадник. Повністю усвідомлюю, що він загинув (ось же могила на кладовищі!), але якась частинка моєї душі й досі чекає, що він повернеться додому. Обійму його й скажу: «Братику, я знала, що ти живий!»

Для багатодітної мами Лариси Поліщук її син-звитяжець – найкращий хлопчик у світі. Для неї, як і для кожної матері, втрата дитини – пекельний клубок горя.

– Тяжко без нього, – плаче мама. – Потьмянів мені світ.

Герої не вмирають, допоки лишаються в наших серцях, душах, у нашій пам’яті, тому ми не маємо права забути їх ніколи.

26 січня на черговій сесії Тальнівської міської ради депутати погодили перейменування вулиці Багряної в місті Тальне на честь полеглого Захисника Олександра Поліщука.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА