Він дивиться на нас з небес: пам’яті Героя з Тальнівщини Володимира Вовкогона

► Небесний легіон Тальнівщини

Таких синів України, як Володимир Вовкогон, називають цвітом нації. У серці невимовні біль та смуток за всіх, хто поліг, захищаючи Батьківщину. Їм би ще радіти життю, відбудовувати державу, творити її нове майбуття.

Володимир народився 9 травня 1993 в селі Довгеньке Тальнівського району Черкаської області. Дитинство та юність промайнули в Павлівці Першій. Тут він закінчив дев’ятирічну школу, а в Черкаському професійно-технічному училищі здобув професію будівельника. Свого часу служив у Збройних Силах України. Згодом проживав і працював у селі Майданецьке, де й познайомився з майбутньою дружиною Оленою і її дітьми – Денисом, Софією та Анастасією. Молоді люди створили прекрасну сім’ю. Вирісши в багатодітній родині й рано залишившись без маминої любові, ласки й турботи, чоловік добре знав ціну родинного затишку. Робив усе можливе й неможливе, щоб діти, які стали йому рідними, росли в любові й достатку.

Мешкали в Зеленькові, у хаті, подарованій Олениною бабусею. Разом з гармірною родиною в ній відразу поселилося щастя. І все ж подружжя мріяло про власний просторий будинок, сповнений безтурботним дитячим сміхом.

– Володимир дорожив мною й дітьми, був добрим і відповідальним. Часто забував про себе, намагаючись допомогти людям. Ніколи ні з ким не сварився. Мій чоловік умів усе. Кожну вільну від роботи хвилину проводив з дітьми. Щоранку вони всі гуртом виходили на стадіон побігати, зробити невеличку зарядку. Усією сім’єю ходили на прогулянки, на футбол, на пляж, де Володимир навчав дівчаток плавати, – розповідає про коханого чоловіка Олена.

На початку великої війни Володимир Вовкогон доєднався до місцевої територіальної оборони, а 21 січня 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил Украïни. Базову військову підготовку проходив у Житомирському навчальному центрі. Там, за словами дружини, пробув недовго. Розмовляли й переписувались у вайбері. Згодом чоловік повідомив, що його з побратимами переводять у гарячу точку, до Бахмута. З того часу подружжя спілкувалося рідко. Востаннє зателефонував 7 березня, привітав дружину, доньок і бабусю з жіночим днем.

– Сьогодні ще ж не свято, – заперечила Олена, – завтра привітаєш чи напишеш, якщо не зможеш зателефонувати. А Володимир каже: «Добре. Мені телефон показує, що сьогодні 8 березня». Під час розмови жартував, розповідав, що з побратимами збирають речі, бо перебираються на іншу позицію. Ніякого передчуття лиха ми не відчували.

Більше на зв’язок Воїн уже не вийшов. Жінка прислухалася, чи не лунає дзвінок телефона, брала його в руки й німіла. Тривога окутала її темним серпанком, а серце відчуло: сталося непоправне. 9 березня 2023 року поблизу села Міньківка Донецької області п’ятеро завжди відкритих, щирих і відданих Батьківщині хлопців дали свій останній земний бій. Троє загинуло відразу. Володимир ще 40 хвилин був живий. До шпиталю побратими його не довезли. Про долю п’ятого, пораненого, бійця Олені нічого не відомо.

Поховали Володимира Вовкогона 12 березня 2023 року в Тальному. Дев’ятого числа кожного місяця родина відвідує його могилу, схиляє голови перед банером з його портретом у центрі міста. Денис, Софія й Анастасія рано пізнали, що таке горе, адже втратили тата, який став для них цілим світом. Діти розуміють: він захищав життя всіх маленьких і дорослих українців та українок, які обов’язково житимуть під мирним небом у вільній Україні.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Мав за честь представляти Україну: Ігор Новицький про свою участь у Глобальному форумі продовольства та сільського господарства