Військовий волонтер з Тальнівщини поділився спогадами з передової

► До Дня захисника України

«Я пам’ятаю, як нас, волонтерів, на передовій берегли…»

Найперше, що побачив на передовій у 2014 році Юрій Рябий з Мошурова, коли повіз туди провіант для військових, – це атмосферу цілковитого хаосу. «Було багато молоді, більшість не уявляла, як в руках тримати автомат», – розповідає волонтер. Саме тому він часто залишався на так званих ротаціях, підміняв хлопців, які їздили на пару днів додому, ділився з молоддю досвідом. Військова справа не була для нього чимось новим і недосяжним, бо служив у свій час у прикордонних військах на Далекому Сході. Оскільки ситуація там була на той час напруженою, у армії хлопців готували до участі у бойових діях. Щоправда, воювати по-справжньому тоді не довелося.

Я пам’ятаю, як нас, волонтерів, на передовій берегли, – згадує про перші поїздки до зони АТО чоловік. – Нікуди не випускали, обстріл міг статися у будь-який момент і невідомо звідки. А було ж цікаво все побачити, роздивитися. В Ато я їздив до початку 2015 року.

Бойовим діям на Сході країни передували буремні події на Майдані в столиці. Звісно, Юрій їздив до Києва, був у 8-й Афганській Сотні, у якій були не тільки афганці, а й прикордонники. «Там я знайшов себе, – каже волонтер. – З хлопцями ми зв’язувалися телефоном, з’їжджалися, ходили на патрулювання. На Майдані у своїй Сотні я мав багато знайомих. Людей треба було знати, довіряти всім не можна було.

Згодом почалися бої на Сході. Батальйон «Айдар», як розповідає чоловік, був сформований на базі 8-ї Сотні. Загалом у ньому було до тисячі людей. Переважно місцеві жителі. База розташовувалася у Старобільську. Юрій Рябий їздив на передову – возив харчі, допомагав ремонтувати зброю – не міг не відгукнутися на прохання хлопців, часто залишався. Доводилося потрапляти і під обстріл. Щоправда, стріляли не прицільно. На передовій, вкрадаючись, робив фото, як навчаються тримати зброю та захищатися зовсім молоді хлопці.

Як зізнається чоловік, зараз контактує з тими, з ким довелося нюхнути пороху, набагато рідше: багато контактів втрачено, є й ті, хто сам не йде на контакт, є ті, хто був тяжкопоранений. Зустрічаються переважно у Києві, у дні, на які припадають пам’ятні дати подій на Майдані.

P.S.: готуючи матеріал до Дня захисника України, газета «Новий Дзвін» зв’язалася з Андрієм Цибульком, держслужбовцем, який служив на Сході країни. Проте на наше прохання поділитися історією своєї служби, співпрацювати з нами інтелігентно відмовився, натомість порекомендував знайти кращу кандидатуру.

Марина КАМІНСЬКА