Війну виграє не техніка, а люди: тальнівчанин боронить Батьківщину на Сході

Тальнівчани вже більше року боронять рідну землю від окупантів. Один із них – житель Тального на Черкащині Іван Вакулін – герой нашого матеріалу. Зараз його підрозділ виконує бойові завдання в одному з найгарячіших напрямків. За цей час пройшов шлях від чергувань на блокпосту до бойових дій у сірій зоні. Нині військовий перебуває вдома після операції пов’язаної з бойовими діями.

Чому ти вирішив стати на захист нашої держави?
– У мене була така сама особиста причина піти на війну, як і у всіх людей. Ворог прийшов, він бомбить, обстрілює, вбиває наших людей. Щоб врятувати наше життя, нашу свободу, наше право бути українцями, – розповідає військовий.
Задовго до війни, після закінчення школи і Тальнівського будівельно-економічного коледжу Іван працював на різних роботах, в тому числі і за кордоном. Повномасштабна війна застала чоловіка, коли він був на роботі у столиці. Влітку, отримавши повістку, був направлений у підготовчий центр. Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі Чернігівської області, потім його підрозділ був направлений у населений пункт Авдіївка Донецької області де і дотепер виконує бойові завдання.

Розкажи про перший обстріл, під який ти потрапив?
– Ми приїхали на позиції до одного з напрямків та почали окопуватися. Вийшло так, що я пішов на позиції через лісок, мені потрібно було з товаришем поговорити. Йшли ще з одним бійцем, і почався обстріл: орки обстріляли з міномета. Я почув: щось летить, характерний свист, а потім звук наче вибухає велика кулька, і з поля пил йде. Це продовжувалось три дні, обстріли були із реактивної артилерії та авіації, ми сиділи в укриттях три доби, – ділиться Іван.
Із якої зброї найстрашніший обстріл?
– Скоріш за все, танк найстрашніший. Бо швидкість польоту снаряда досить велика, більш, ніж швидкість звуку. І якщо міномет чи артилерія працює, ти чуєш «виходи», і в тебе є якийсь час знайти укриття. А ось як з танку спочатку прилетить, а потім ти почуєш. Він б’є із ближньої дистанції, тому ти навряд встигнеш ухилитися, – каже Іван.
Що ти скажеш про ставлення місцевих жителів Донеччини до ЗСУ?
– Я кілька разів зустрічав своїх побратимів, які розповідали, що їхні позиції палили місцеві жителі. Можу сказати, що на окупованій території вистачає і колаборантів, які симпатизують окупантам, але є і патріоти України. Так само і на підконтрольній території такі є, – говорить військовий.
Ти втрачав когось на війні?
– На жаль, є таке. Я спочатку ніс службу на блокпосту і з однією людиною познайомився. Ми з ним подружилися, він був мені наставником. Потім його перевели до іншого підрозділу, де він загинув від нальоту авіації. Побратим був дуже хорошою людиною. До війни його робота була пов’язана з порятунком людей. Хлопці, які загинули на війні, захищаючи усіх нас – це справжні Герої. Кожна їхня смерть має бути омита кров’ю ворогів, і не можна зупинятися, допоки ворог не буде знищений, – із сльозами на очах розповідає чоловік.
Після одужання Іван обов’язково повернеться до свого підрозділу і разом з побратимами буде наближати нашу Перемогу. Вдома на військового чекають мама та донька.

Ярослав КАРПОВІЦЬКИЙ

Читайте також: Нова техніка, ремонти та медичне обладнання: про що у Тальному звітували директори комунальних підприємств

Читайте нас також в Telegram!