«Війну описати не можна, якщо не побачиш її на власні очі», – вважає атовець з Тального

► На рубежі

Донечці Мирослава Шкаревського, атовця з Тального, що на Черкащині, було тільки три місяці, коли він отримав повістку. Чоловік ще не встиг набутися з малечею, як потрібно було їхати. Восени 2014 року пішов у військкомат і через 4 дні був уже в дорозі до військової частини у місті Яворів. Мирослав Сергійович пригадує, від’їздив саме в день народження свого тестя, який тоді ще й сказав, що це був найгірший день народження в його житті.
Уже там на місці у Шкаревського все ж з’явилась одна відрада, коли зустрів свого товариша Ігоря Волошина із Гордашівки. Дуже приємно, каже чоловік, якщо поряд є знайома людина. Під час розприділення Мирослав Сергійович запропонував Волошину служити разом, пожартувавши при зустрічі: «дружище, давай разом, я буду заряджаючим», а той у відповідь запитав: «а я розряджаючим?». І так вони вдвох опинилися в одному батальйоні артилеристів.
– Заряджаючим я так і не став. Сам попросив командира пройти підготовку на механіка-водія. І потім під час служби перебував на посаді старшого механіка-водія гранатометника самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика».
Завдяки нашому командирові, розумній та толковій людині, ми більше місяця перебували на Яворівському військовому полігоні, проходили перепідготовку. Він не хотів відпускати нас непідготовленими, хоча уже й требували, щоб ми виїжджали. Тож ми дійсно пройшли нормальну підготовку. А потім – Луганська область, село Нова Тошківка, були у районі 31-го і 29-го блокпостів, прикривали їх.
У той час були інтенсивні бої, обстріли, було тяжко морально і фізично. Відпочинку, як такого, не мали. Коли прибували на базу, то потрібно було швидко зарядитися боєприпасами, на ходу поїсти і знову на виїзд, – розповідає військовий.

Також пригадує, як одного разу він не втрапив під обстріл, бо його бойовий транспорт дивним чином зламався під час руху. Тоді ще й командир наголосив, що, певно, за Шкаревського молилися вдома, бо йому, якщо так можна сказати, пощастило не потрапити під кулі.
– Я обминав останню перешкоду, а там далі по прямій уже були бойові дії. І саме в цей момент ламається моя машина, так, що перестає працювати правий поворот. Машина не повертала вправо взагалі. Звичайно, це не могло трапитися так раптово, бо це військова техніка, вона міцна і надійна. Всі хлопці поїхали далі, а я разом із командиром гармати верталися назад, враховуючи те, що машина повертала тільки вліво, потрібно було довго вирулювати. У цей час поки ми возилися з машиною назад-вперед, то побачили, як неподалік почали обстрілювати наших хлопців. Ігор з Гордашівки теж був там, – каже Мирослав Сергійович.
За спогадами атовця обстріл був дуже інтенсивний. Стріляли і по його військових побратимах, і по населеному пункту, який був неподалік. Один із снарядів потрапив у будинок, де жила мама з дітьми. Хата розлетілася вщент. Потім проїжджали три швидких допомоги, Шкаревський точно не знає, чи вижив хтось із тієї сім’ї, а от військові повернулися з під того страшного обстрілу живими.
Чоловік зауважує, що війну описати не можна, якщо не побачити її на власні очі. Розповідає, страх був завжди присутнім і він ніколи не повірить жодній людині, яка була на війні, що вона не боялася. Мирослав Сергійович під час одного з обстрілів отримав контузію, а після повернення додому ще й здоров’я почало погіршуватися. Каже, що став більш знервованим та запальним. За порадою дружини звертався за допомогою до психолога. Тепер радить всім військовим, бо спочатку теж був переконаний, що йому це не потрібно, що сам справиться, а після першого сеансу зрозумів – це вихід. Адже після повернення з війни, знає, у всіх змінюється нервова система, тож не варто цього соромитися і боятися, а впевнено йти до спеціаліста. Говорить, що він допоможе розібратися в собі, позбутися своєрідних панічних атак та всього іншого. Тож зараз він дуже вдячний за цю допомогу.

Ольга МОСКАЛЕНКО