Відома у світі дитяча письменниця, родом із Тального, розповіла про свою першу пробу пера - Вісті Черкащини

Відома у світі дитяча письменниця, родом із Тального, розповіла про свою першу пробу пера

«…впізнайте у персонажах себе і місця, по яких ви не раз бродили»

На повідомлення редакції з запрошенням до інтерв’ю Оксана Лущевська майже одразу написала: «Добре! Оце ви мене спонтанно застали. Клас! Чекаю!». Дякуючи сучасним технологіям, інтернету та відеозв’язку, нам таки вдалося поговорити, незважаючи на відстань у кілька тисяч кілометрів та розбіжність у часі – 7 годин. Ще б пак! Наша тальнівська дитяча письменниця, авторка «З води в воду», «Залізний вовк» та ін., поетеса та перекладачка живе у самісіньких Сполучених Штатах. Проте її книги можна без проблем придбати в українських книгарнях, є вони на полицях бібліотеки у рідному Оксані Тальному. Вона пише для дітей і про дітей. Чому? Як пояснює сама, «дитячі письменники – це перші письменники, які, по суті, змінюють покоління, які ростять, формують його новим, що і є нашим майбутнім».
– Оксано, чому Ви пишете саме дитячі книжки?
– Коли я починала писати, а мені було років 27, я не замислювалася тоді так над цим. Зараз, виходячи з досвіду, можу сказати, чому я і досі обираю дитячу книжку. Бути письменником своєї країни і змінити майбутнє, бути причетним до теперішнього – доволі вагома функція, місія і роль. Коли я приїхала до США, тут дитяча література дуже сильно розвивалася. І в ній було не тільки повчання, розчитування дітей чи їх навчання. Її мета – показати багатогранність життя. І це мене надихнуло бачити великі речі у маленькій книжці.
– Якби перед Вами постала дилема: писати для дорослих чи для дітей. Яким би був Ваш вибір?
– Коли я навчалася в докторантурі, я публікувала багато наукових статей в США. Для мене це було письмом для дорослих. Я би не писала, напевне, для дорослих, хіба що, наприклад, про людину, яка прожила в США, пройшла велику дорогу. Можливо, це були б якісь кумедні історії, більше розвивальні речі. Але писати роман чи повість я ніколи не ставила за мету. Письмо для дітей чи письмо для дорослих – це, напевне, залежить від світовідчуття. І от у мені добре розвинуте світовідчуття дитини. Тут треба розуміти свій авторський фундамент. Мені це цікаво, це надихає, додає енергії. А для дорослих писати мені, власне, нудно.
– Як народжуються Ваші персонажі?
– Вони – із життя. Візьмемо за приклад книжку «З води в воду». Події відбуваються у Тальному. Мені здається, що ця книжка мала б бути базовою для прочитання всіма тальнівчанами та обговорення в усіх можливих книжкових спільнотах Тального, якщо такі є. Найперше – писалося з такого собі відчуття міста, у якому я зростала. Друге – це діти, яких я зустрічала під час відвідування шкіл як Тального, так і інших міст України. І третє – я десь писала з себе. Зокрема, там є такі персонажі, як Дана і Бодя. Бодя взагалі написаний із того хлопчика, якого я знала у Тальному, але трошечки довигадувала. Книжка «Скелет без шафи» написана на основі реалістичних подій, які я бачила у школі на власні очі та зі свого власного досвіду.


– Розкажіть, будь ласка, про свою першу спробу щось написати.
– Коли я була маленькою, років 8-ми, по телевізору показували фільм за книгою Стівена Кінга «Кладовище домашніх тварин». У такому віці (8-11 років) це захоплювало, це була історія, де страшне можна перемогти. Мене це надихнуло і я вирішила написати таку страшилку. Сіла, написала кілька сторінок і на тому мій ентузіазм закінчився. Я й досі не написала жодної страшилки. Усі мої книжки – це реалістичні історії.
– Оксано, чи працюєте зараз над новою книгою? А, може, у Вас народився задум чогось цікавенького та захоплюючого?
– Дякую за запитання. Працюю над кількома рукописами. Справа в тому, що творча професія – вона така, знаєте, де немає поняття «натхнення» чи «музи». Це, як казав дитячий письменник, класик Роальд Дал, – пітніння, але не натхнення. Тож письмо для дітей – це таке пітніння. Доводиться дивитися, до якого рукопису є більше натхнення. Зараз книга під назвою «Сем без проблем» вже нібито піде до друку. Ще працюю над мюзиклом «Миша Шуша шоу», який буде поставлений у театрі Луцька (за моєю книгою дитячих пісень). Також працюю над поетичною збіркою і над книжкою, яка називатиметься «Мама Цьома». До Дня матері вона вийде. Це, власне, те, що готується та ось-ось має вийти. Є ще задумки, які пов’язані із моєю власною сімейною історією, із війною (для нас це були останні роки – 1944-1945). Можливо, такий рукопис буде у майбутньому.
– Якщо говорити про видавництво книги. Якій із країн Ви віддаєте перевагу?
– У мене тут є своє непохитне бачення і свій підхід. Якось один геніальний письменник сказав, що коли ми хочемо прийняти світ, а ми часто маємо таке за мету, то повинні не забувати, що світ, можливо, нам змінити не вийде, а змінити внутрішній світ своєї країни вийде.
Труднощі видавання в Україні в тому, що люди не читають своїх власних авторів. Українці досі наступають, як каже Оксана Забужко, на граблі. І якби я взяла собі псевдонім, то мої книжки розходилися куди популярніше, ніж коли я підписалася власним іменем. За собою це б тягнуло більше успіху, тому що ми досі продовжуємо вірити, що книжка, яка прийшла до нас із-за кордону – це книжка краща. Видатися у іншій країні, наприклад, в США, можливо, але видатись тут – це стати одним таким невеличким гвинтиком у великій машині цієї системи. Можна сказати, що вашу книжку і не помітять. Якщо помітять, то це така малесенька крихта, яка не змінить у цій країні вже практично нічого. Вона не створить історії, не закладе якесь фундаментальне бачення. І тому я ніколи не прагнула тут видаватись. В Україні я б радила українським читачам більше звертати увагу на українських авторів, для того, щоб ми всіляко, разом, вибазовували наше українське, сучасне.
– І наостанок, кілька слів для тих, хто тільки пробує себе у ролі письменника, та своїм читачам.
– Я дуже хочу, щоб ці люди хотіли і писали, надихалися. Всіляко підтримую тих, хто до мене звертається – порадами, інколи можу глянути на текст, проконсультувати онлайн. Я би радила українським авторам, які починають писати, писати, насамперед, про свій досвід. Не довигадувати. Хіба що ви працюєте у жанрі фентезі. Коли ви розповідаєте свою історію чи історію, наближену до вас, може, трохи довигаданою, повірте, що знайдеться багато читачів, які будуть казати: бо я така, як той… Ось книжка «З води в воду». Скільки дівчаток із різних містечок України написали: «Я – як Дана». А я думаю: я навіть приблизно знаю, хто би міг бути Даною в Тальному.
Дорогі мої тальнівські читачі. Я раджу ознайомитися вам із книжкою «Залізний вовк». Це фентезі. Вам буде про що порозмовляти, тому що ви знаєте тальнівський замок. Коли ви підете до замку, ви будете захоплюватись тим, що там так багато всього можна уявити. Обов’язково прочитайте книжку «З води в воду» – впізнайте у персонажах себе і місця, по яких ви не раз бродили. Робіть хвилю. Показуйте, що читати – трендово, читати – значить бути розумним, продвинутим і активним. І це насправді дуже вагомо, тому що ваше майбутнє залежить від того, наскільки ваші кругозори широкі. Саме це і створює читання, однозначно.

Ольга ОСІЯНЕНКО

12.04.2021 09:00
Переглядів: 1133
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.