Вісті Черкащини Від втраченого до знайденого: німецьке коріння, що вросло в ґрунт Тальнівщини
Кожна емігрантська доля – це подорож між двома світами: втраченим і знайденим. У ХІХ столітті Тальнівщина розкрила свої обійми для багатьох таких мандрівників, які вирушали з рідних країв у пошуках кращої долі. Тут переплелися мови, віри, звичаї, і кожен народ залишив у цій землі частинку себе. Серед таких історій – доля родини німця Густава Дібольда, що назавжди вплелася в тканину місцевого життя, ставши її невід’ємною частиною.
Про це нам розповів старший науковий співробітник Тальнівського музею Олександр Лущан, який багато років вивчає минуле краю. «Уявіть собі, – каже він, – як важко було цій родині, залишивши рідну землю, почати все з нуля. Але Тальнівщина їх прийняла, і вони стали частиною цієї землі, немов коріння дерева, що міцно вросло в ґрунт».
Густав Дібольд: коріння, що дало паростки
Історія родини починається з Густава Дібольда (1828–1906), католика з німецького міста Естрінген. Цей освічений агроном став одним з управителів у маєтку графині Софії Львівни Шувалової, знайшовши своє місце під сонцем на українській землі приблизно в 1856–1859 роках. Точні його обов’язки в маєтку залишаються таємницею, але факт його присутності в чолі управління свідчить про довіру та повагу.
«За архівними даними, – розповідає Олександр Григорович, – у маєтку одночасно працювало чотири управителі. Це свідчить про складну організацію господарства та високий професійний рівень Густава Дібольда».
У Тальному Густав оселився з дружиною Пауліною з роду Вейгелів. Їхня родина була багатодітною – семеро дітей. На жаль, доля двох синів, Павла та Олександра, була короткою: вони померли в дитинстві та знайшли свій вічний спокій на католицькому кладовищі міста. Інші діти виросли й обрали різні шляхи, але кожен з них залишив свій слід в історії.
Володимир: шлях лікаря та невідомість
Життя Густава Дібольда та його родини поступово стало частиною Тальнівщини. Після того як батько заклав основи родинного господарства та інтегрувався в місцеву спільноту, на сцену виходить його син Володимир Густавович. Він народився в Тальному у 1859 році, навчався в Миколаївській гімназії, а потім здобув медичну освіту в легендарному Дерптському університеті, після чого обрав медицину та почав лікарювати, залишаючи свій слід у житті людей і культурі краю.
З 1890 року Володимир працював у Тальному як вільнопрактикуючий лікар. Однак подальша його доля досі повна загадок. «Минуле нагадує старий записник, у якому багато сторінок зникло, – каже музейник. – Ми знаходимо лише окремі уривки: відомо, що Володимир Дібольд був у Хотині Бессарабської губернії в 1903 році, але що сталося з ним після цього – лишається загадкою».
І хоч сторінки Володимира Дібольда життя обірвані, наче сліди на піску, уяву живлять лише тихі натяки. Можливо, він продовжив свій шлях у далекі землі, можливо, залишився серед людей, яким допомагав, або, можливо, просто зник з історії, залишивши по собі лише спогади та наукові праці. Ця невідомість додає його долі особливої глибини, нагадуючи, що інколи життя залишає нам тільки відбитки, які ми маємо вміти відчитати.
Микола: служіння та репресії
Поки Володимир залишав свій слід у Тальному як лікар, старший брат Микола обирав свій шлях. Він народився у 1865 році й також обрав медицину, закінчивши Київський університет. Його життя було бурхливим і сповненим переїздів: він служив військовим лікарем у різних полках – від Єреванського до Кубанського, подорожуючи від Кавказу до Сибіру. Під час більшовицького перевороту переїхав до Криму.
«Це був чоловік, чия біографія могла б стати основою для захоплюючого роману», — зауважує Олександр Лущан. Ось декілька відомих нам фактів. Миколу Густавовича спершу звинуватили в образі царської сім’ї, а в 1924 році ГПУ заарештувало його за «службу в білій армії» й вислали із забороною проживання в шести найбільших містах країни. Лише через 75 років, у 1999 році, його реабілітували, повернувши добре ім’я.
Лікар та агроном
Інші сини також залишили помітний слід. Антон, як і старші брати, здобув медичну освіту й лікарював на Чорноморському флоті. Він дослужився до чину надвірного, а потім і колезького радника, і був одружений з Наталею Кондратською, з якою мав трьох дітей: Олександра, Віру та Ольгу.
Наймолодший, Густав Густавович (1869), продовжив справу батька, ставши агрономом. Науковець і викладач, видав посібники «Олійний соняшник» (1921) та «Селянам України. Кукурудза – основна рослина півдня» (1922). У 1921 році Густав Дібольд-молодший став активним засновником Всеукраїнського агрономічного товариства. Однак ця діяльність була трагічно обірвана. У березні 1930 року більшовики заарештували науковця, а в травні того ж року звинуватили в «створенні контрреволюційної організації» та, ймовірно, розстріляли.
Післямова
Життєвий шлях єдиної доньки Густава Пауліни-Ляури залишається невідомим, що ще раз підкреслює, скільки таємниць зберігає історія цієї унікальної родини. «Історія родини Дібольда – жива ілюстрація трагізму епохи, – підсумовує Олександр Лущан. – Усі були чужинцями, що стали своїми, але не змогли уникнути тих випробувань, що випали на життєвий шлях українського народу. Їхня доля – частина нашої історії, яку ми зобов’язані пам’ятати».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
