Вісті Черкащини Від Веселого Кута до Бахмута: Шлях Героя з Тальнівщини
У Веселокутській гімназії, серед інших талановитих дітей, навчається шестикласниця Маргарита Гук. Цьогоріч вона взяла участь у конкурсі «Герої серед нас», обравши номінацію «Герої серед нас: сучасні захисники України». Її робота, названа «Я пішов захищати вас і Україну», – пронизлива розповідь про долю одного звичайного хлопця з її рідного села, який, не шукаючи слави, став справжнім Героєм у горнилі війни.
Ця історія, створена під керівництвом Таміли Миколаївни Калиушко, – свідчення незламності духу й вічної пам’яті про тих, хто пожертвував усім заради нас.
Між книгами і мріями
Олександр Миколайович Скалівенко народився 18 червня 1984 року в затишному селі Веселий Кут Тальнівського району на Черкащині. Тут, серед тихих ланів і простору, почалася його історія.
З 1990 по 2001 рік навчався місцевій середній школі, залишивши по собі світлі спогади. Вчителі згадують Сашу як веселого й енергійного хлопця, який любив пожартувати, але водночас був відповідальним і серйозно ставився до навчання.
Найбільше любив читати. Книги стали його особливим світом, у який школяр поринав годинами, забуваючи про все навколо. За словами бібліотекарки Тетяни Матющенко, він перечитав майже всі історичні видання в бібліотеці, ніби мандрував у часі, сторінка за сторінкою. Матуся ніжно згадує, що в синовій кімнаті світло горіло допізна. То Саша занурювався в книги, забуваючи про час й усе навколо.
Після школи він обрав шлях майстра своєї справи і вступив до Уманського професійного училища, де здобув спеціальність автослюсаря.
Повернення додому та поклик обов’язку
Доля закинула Олександра на заробітки за кордон, але в 2020 році він повернувся до рідної України, оселився й почав працювати в Києві. Тут зустрів своє кохання і створив сім’ю – нову надію та опору в житті.
Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік без жодних вагань пішов добровольцем захищати Батьківщину, записавшись до тероборони. Не міг залишатися осторонь у цей складний час. Олександр прагнув потрапити на фронт, однак двічі отримував відмову через відсутність попередньої служби в Збройних Силах України. Та наполегливість і відвага були сильнішими за всі перепони. Зрештою його прийняли до 242-го окремого батальйону 241-ї бригади ЗСУ, до підрозділу «Ліс».
Військові будні та нагороди
Розпочалися військові будні. Сестра Олександра розповідає, що перше завдання тривало з 24 травня по 8 грудня 2022 року. Це були заходи для забезпечення оборони України в Харківській області. За цей період Воїн нагороджений «Медаллю за оборону Харкова». 12 лютого йому присвоїли звання «Старший солдат».
З 12 по 24 квітня 2023 року Олександр виконував бойові завдання в Часовому Яру та Бахмуті. За мужність і самовідданість нагороджений «Золотим Хрестом».
Цю відзнаку, за словами сестри, цінував найбільше, тоді як інші називав «медальками». Там же він отримав мінно-вибухову травму, але після лікування повернувся на фронт.
«Я пішов захищати вас і країну». Ці слова, як згадує сестра, стали життєвим кредо Олександра. Таміла Калиушко підкреслює, що вони відображають його міцний характер і внутрішній стрижень, готовність віддати все заради України. Наш земляк був гідним і вірним захисником своєї землі, справжнім воїном, який залишився відданим їй до кінця.
За кожен бойовий вихід отримував нагороди: орден «За мужність», медалі «Захисник України», «Ветеран війни», «Захисник Вітчизни». Проте навіть не підозрював, що ворог уже наближається. Останній виїзд на Донецький напрямок відбувся 29 лютого 2024 року.
Командир Олександра розповів, що група потрапила під сильний ворожий обстріл. Старший солдат Скалівенко, ризикуючи життям, намагався врятувати побратимів і загинув, залишившись на полі бою. Через інтенсивний вогонь ворога тіло не змогли забрати.
З 6 березня 2024 року наш Герой вважається безвісти зниклим, доки не повернуть його для гідного прощання. Для рідних це невимовний біль. Досі не можуть знайти спокою, не мають змоги провести його в останню путь і висловити свою любов і повагу. Та пам’ять про Сашу живе в їхніх серцях, даючи сили йти далі.
Замість епілогу
«Історії про зниклих безвісти героїв розбивають серце, – розмірковує Маргарита Гук. – Це життя реальних людей, осиротілих сімей, які живуть у невідомості. Лише уявити, як боляче чекати, не маючи місця, куди можна прийти і вшанувати пам’ять свого героя».
Саша не мав власних дітей, але дуже любив племінниць і часто балував їх подарунками. Він дбав про батьків, а для нього мама була святою людиною.
Ось таких героїв виростила наша Веселокутська земля. Ця розповідь – нагадування про тих, хто зник безвісти й кого так чекають рідні. А ми, живі, завжди пам’ятатимемо їхній подвиг, адже завдяки їм маємо шанс на мирне майбутнє. Тож схилімо низько голови на знак пошани за всіма загиблими та безвісти зниклими героями.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
