Від вчителя фізики до директора: історія одного із керівників сільської школи на Тальнівщині

З цього номера відкриваємо нову рубрику нашої газети – знайомимося із директорами шкіл Тальнівської громади. Поцікавимося їхніми робочими буднями, запитаємо, які мають досягнення, пріоритети та вподобання і що роблять для того, щоб вирізнити свій навчальний заклад серед інших.
Наш перший співрозмовник – 38-річний директор Кобринівського НВК Сергій Володимирович Голуб. Він люб’язно зустрів нас на порозі школи, вручив по захисній масці і тільки тоді ми спокійно змогли пройтися коридорами школи та поспілкуватися з ним. У цьому освітньому закладі навчається 126 дітей та працює 18 вчителів. У приміщенні також є дитячий садок, який відвідують 20 малюків. Сюди приїжджають здобувати знання діти із найближчих сіл: Антонівки, Кобринової Греблі, Гусакового, Гуляйки та Заліського.
Сергій Володимирович прийшов до школи вчителем фізики, а через 9 років став її директором. І вже 6 років обіймає цю посаду. Однак, впродовж нашої розмови чоловік постійно наголошував: все, що відбувається у школі – це не лише його заслуга, а всіх працюючих. До того ж, обов’язковою має бути і взаємодія з батьками.

– Колектив дуже хороший, всі працюють плідно в одному руслі й ритмі, йдемо до спільної мети. Нові ідеї приходять мало не щодня, а потім вирішуємо, що і як втілювати в життя. Це може бути оформлення навчального закладу або щось інше. Завжди використовуємо творчий підхід до розвивального середовища дітей, – каже директор.
Так, на стінах приміщення у коридорах та столовій немає жодного вільного куточка – все розмальоване різнобарвними тематичними малюнками. Якщо це біля кабінету іноземної мови, то вся стіна оформлена у певній тематиці. З однієї сторони символи України, а з іншої – Великої Британії, тощо. Словом, все це дуже красиво, цікаво, пізнавально і відчувається своєрідний творчий підхід. На запитання «Хто у них такий вправний художник?» Сергій Володимирович скромно відповідає, що працюють всі вчителі, діти і навіть він сам бере участь у цих розписах стін. Адже, таким чином, вони вирізнятимуться від інших шкіл.
Також нас дуже вразили, прикріплені на стіні, символічні вишиті рушники з іменами випускників. Керівник каже, що це традиція їхнього навчального закладу. Кожен клас залишає школі такий подарунок після випуску.

Цікаво, що Голуб також навчався у цій школі (10-11 класи). Тут ще й досі працюють ті вчителі, які навчали його. А на одній із стін коридору ми побачили доказ – фото випускного класу нашого героя. Школа у Кобриновому відкрилася у 1975 року році і тут нині можна побачити фото всіх її випускників аж з 1978 і по 2021 роки.
Чоловік запевняє, що він завжди відкритий для дітей, любить з ними спілкуватися. Може під час зустрічі із школярами у коридорі поцікавитися, як у них справи. А також нагадати їм, що якщо щось їх зацікавить або вони щось не зрозуміли, щоб заходили, запитували і не соромилися.
– Фізику досі ще викладаю. Взагалі для мене важливо спілкуватися з дітьми, відчувати їхню атмосферу у класі. Із кабінету все не побачиш, а під час уроку спостерігаю за їхньою поведінкою. Вони постійно змінюються, підростають. Є такий період, приблизно в 6-7 класі, коли вони можуть йти проти системи – протирічити батькам та вчителям. У цей час діти вважають, що вже дорослі. Мають своє бачення: що робити, з ким дружити, як вдягатися. Але з часом, десь до 10-того класу, вони переростають і заспокоюються. Тож, для мене важливо бачити ці процеси, бути в курсі всіх справ, – каже керівник.

Кожного робочого дня перед тим, як потрапити до свого кабінету, Сергій Володимирович обходить всі структурні підрозділи навчального комплексу і, якщо там все до ладу, тільки тоді може спокійно займатися документацією та іншими справами.
Вчителі Кобринівського НВК позитивно відгукуються про свого директора. Кажуть, що він ініціативний, компетентний, чуйний та відповідальний керівник, з яким приємно працювати. Він без крику й галасу, як зауважують вчителі, може пояснити дитині, що вона робить не так і чому.

Сергій Володимирович розповідає, що раніше захоплювався спортом, грав у футбол. Проте уже 2 роки не грає, каже, що роки беруть своє. Пам’ятає, як ще декілька років тому зустрічався на футбольному полі зі своїми учнями. Грали у протилежних командах. Тим самим, був прикладом для своїх вихованців, адже займався спортом, чим і дітей стимулював. Зараз говорить, часу не вистачає.

Ольга МОСКАЛЕНКО