Вісті Черкащини Від успішного юриста до раба: як церква московського патріархату на Тальнівщині маніпулює свідомістю людей
Колишній працівник правоохоронних органів Сергій Мишолов (Журавель), який звик шукати правду й відстоювати справедливість, несподівано опинився в пастці, але не кримінального світу, а духовного. Як сталося, що людина, яка завжди тримала життя під контролем, стала рабом священника УПЦ МП Сергія Бардецького, настоятеля тальнівської Свято-Троїцької парафії (на автостанції)? Ця історія розкриває невидимі нитки впливу, що здатні змінити навіть найсильніших.
Зі слів дружини, її чоловік був людиною, яка вдало поєднувала професіоналізм і теплоту: майор-правоохоронець, який досконало знав свою справу, турботливий чоловік і дбайливий господар. Однак його життя несподівано змінилося, коли на горизонті з’явилися священник московського патріархату Сергій Бардецький з дружиною.
Як бачимо, до свого рабства Сергій Мишолов (Журавель) був цілком успішною людиною. Свого часу здобув вищу юридичну освіту. Роки тому працював у правоохоронних органах Києва й Тального, а також обіймав посаду юриста в міській раді. З першою дружиною життя не склалося, і шлюб завершився розлученням. У ньому народилося двоє дітей: син і дочка, від яких чоловік має онуків. Спільну квартиру після розлучення продали, а гроші якось поділили. Згодом Сергій почав новий етап свого життя: одружився вдруге й оселився з новою дружиною в селі. З нею в щасливому шлюбі прожив 21 рік.
Усе змінилося з початком будівництва Свято-Троїцької церкви МП. Сергій, не байдужий до духовних справ, почав їздити туди, щоб допомагати у роботах. Те, що спершу здавалося звичайним благодійним запалом, згодом перетворилося на історію, що назавжди змінила його життя.
«Якось чоловік отруївся й потрапив до лікарні, – розповідає дружина. – Батюшка якось так вплинув на нього, що забрав гроші за квартиру. На моє запитання «Навіщо?» відповів: «А якби він помер, кому б вони дісталися? Хто його буде ховати? Хай краще підуть на церкву!» Але ж у Сергія є діти й онуки! Про той випадок він мені не відкрився – я дізналася випадково».
Чим довше слухаєш розповідь нашої співрозмовниці, тим більше вражає цинізм священника, який, здається, не знає меж у впливі на свого нещасного задурманеного вірянина. Неможливо збагнути, як освічена й розумна людина могла втратити людську гідність і майже 8 років залишатися затурканим знаряддям у руках попа.
«Пенсію Сергієві держава нараховує на банківську карту, але до тих грошей йому зась. Їх отримує подружжя Бардецьких. Мій чоловік, а їхній служка, ходить брудний, обідраний і голодний. Скільки разів я до нього їздила, просила повернутися додому. Та дарма! Наче зазомбований. Очі горять нездоровим блиском. Що він їсть? Що він п’є? Не раз просила: «Покажи, де ти спиш». Відмовив. Мені чоловіка шкода. Що Бардецькі з нього зробили? Моляться Богові й гріха не бояться. Як земля носить таких людей? – гірко плаче жінка – Не знаю, до кого звернутися по допомогу. Кругом стіна байдужості й мовчання».
Колись наша співрозмовниця зустріла попа в лікарні й запитала: «До якого часу ви будете із Сергія знущатися?» То він мовчки чкурнув від неї. Хочеться додати: аж копита по підлозі зацокотіли, а хвіст сміття підмітав. Як така людина вимовляє в церкві Слово Боже, хоч і московською мовою?
Знайомі тальнівці теж не можуть усвідомити, як обдарована, колись завжди охайна людина перетворилася на безправного й безвідмовного раба?
«Усе робить у церкві й біля неї. Ціле літо дрова рубає, цілу зиму топить, – каже друг родини. – За потреби наймитує і в обійсті Бардецьких. Годує й порає свиней. Щось будує. Брудний, у зношеному одязі блукає смітниками, визбирує чи то пляшки, щоб піп здав на базі «Стимул», чи, може, шматочок хліба шукає».
«Скільки Бардецькі будуть із Сергія знущатися? Де подівся той хвацький майор? – каже одна з парафіянок (ім’я не називаємо з етичних причин). – Заберуть усю пенсію до копієчки, а він не має за що свічечку купити, щоб поставити за здоров’я чи упокій душі. Серце болить на це дивитися».
Як бачимо, у стінах, де повинні панувати віра й любов, танцюють хижий танець байдужість, ненависть до всього українського й знущання. Як довго ще триватиме ця безжальна гра з долею людини, котра, здавалося б, заслуговує на спокій і повагу? Відповісти на це питання, мабуть, ніхто не зможе. Проте одне залишається очевидним: Сергій Мишолов, як і багато інших, став жертвою маніпуляцій попа московського патріархату, які розривають його життя на шматки. І поки навколо панує мовчання, серце рветься від болю за людину, котра втратила все».
Олександр ГРИГОРУК
