Вісті Черкащини Від осики до калини: таємниці садів українців розкриває вчителька з Тальнівщини
У світі наших предків кожне дерево та кущ мали власну душу й історію. Обираючи рослини для саду чи подвір’я, люди керувалися не лише прагненням краси чи користі, а й гармонією та безпекою. Світлана Білоруська, керівниця гуртка «Українознавство» Тальнівського академічного ліцею «Ерудит», розповідає, що українці з особливою обережністю ставилися до певних дерев, бо вірили: деякі з них можуть накликати біду або навіть смерть. Кожна рослина мала своє символічне значення й могла впливати на життя мешканців дому.
Хвойні дерева – символи смутку й самотності
Наші предки намагалися не підпускати до хати вічнозелені тіні: ялівець, туї, сосни та ялини. У їхніх очах ці рослини належали не живим, а світові мовчання й вічності. Казали: посадиш таку й разом з нею «скорочуєш» власний шлях.
Ялівець, що нині милує око в садках і парках, колись асоціювався з кладовищем. Його колючі гілки ставали ніби вартовими, що оберігали від темних сил. Ті чати призначалися для тих, хто вже ступив за межу.
Уявіть ніч: вітер колише ялинові голки, і їхнє шепотіння здається голосом із-за завіси. Для давніх українців це був не звук природи, а нагадування про крихку межу між життям і світом духів.
Береза, осика, бузина й каштан: дерева з поганою славою
Наші предки з пересторогою ставилися й до листяних дерев. Осика вважалася мало не найпроклятішою серед них. Казали, що саме на ній зрадник Юда обірвав своє життя, тому її гілки тремтять навіть тоді, коли навколо стоїть цілковита тиша. Дерево мало славу «нечистого» – символу хвороб і бід, якщо воно з’являлося біля дому.
Не кращої слави зажила й бузина. Попри те, що її квіти та ягоди широко використовували в лікуванні, біля хати вона вважалася небажаною. Вірили, що ця рослина може стати оселею для злих духів. Уявіть нічний шелест її крони. Для давніх людей це був попереджувальний знак, натяк на присутність невидимого.
Береза, попри свій зв’язок з обрядами та чистотою, також не завжди була бажаною сусідкою. Казали, що вона здатна «висмоктувати» життєву силу з тих, хто живе поруч. А величний каштан, хоч і милував око своїми розлогими кронами, мав славу носія смутку. Українці вірили, що він приносить у дім сльози й важкі думки. Його краса нагадувала про те, що не кожен дар природи несе щастя.
Улюблений сад: яблуні, вишні та калина
Після опису «темних» дерев, яких уникали наші предки через страх і забобони, настав час звернути увагу на ті, до яких ставилися з особливою любов’ю. Українці цінували фруктові сади, де ростуть яблуні, вишні, груші та сливи – символи достатку, здоров’я та домашнього затишку. Ці дерева уособлювали родючість і продовження роду. Особливе місце займала вишня: у її ніжному цвіті й соковитих плодах бачилася краса, чистота й щедрість дівочої душі.
Калина стала сакральним символом України, уособлюючи жіночу красу, любов та незламність духу. Її садили біля криниць, хат і доріг, переконані, що кущ оберігає від лиха й приносить мир у родину. У народних повір’ях калина зберігала пам’ять про дім і могла передати щастя наступним поколінням.
Наші предки жили в тісному зв’язку з природою. Кожне їхнє рішення – від вибору місця для хати до дерев у саду – було частиною цілісного світогляду. Людина жила не над довкіллям, а в гармонії з ним.
Як зазначає дослідниця Світлана Білоруська: «Наш народ в усі віки прагнув бути ближчими до природи, жити з нею в гармонії, і це формувало не лише побут, а й наші цінності та світогляд. Це той генетичний код, який передається з покоління в покоління. Саме тому так багато народних обрядів і традицій пов’язані з природою».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
