Від макетів мін до турнікетів: як майстер із села на Тальнівщині працює на перемогу

Михайло Ожиндович 18 років – робітник у Кобринівській гімназії на Тальнівщині. На святах виконує дуже важливі ролі – новорічних героїв та Святого Миколая.

Чоловік народився в селі Манява Богородчанського району на Івано-Франківщині. Жив недалеко від знаменитого Манявського водоспаду. У селі було два навчальних заклади. Після закінчення третього класу початкової школи Михайлик ходив до середньої шість кілометрів. Як усі хлопчаки, грав у футбол. Був вправним воротарем: старші за віком футболісти не могли забити гол у його ворота. Так раз ударили м’ячем, що йому аж дух сперло, але гол усе одно не пропустив.

– Коли я не слухався, тато мене виховував прутиком, – сміється Михайло. – Не встережу корови, а потім уночі шукаю їх по горах. Тато мене б’є, а я губу закушу й терплю. Та він то й не дуже сварив, а мама взагалі ніколи мене не била. І я вирішив, що й своїх дітей пальцем не торкну.

В Івано-Франківському технічному училищі хлопець здобув професію токаря. У свій час відслужив в армії. Наприкінці 80-х років з друзями-будівельниками приїхав на Черкащину, працював у селах Піщана й Лоташеве. У лютому 1989 року перебрався на роботу в село Кобринове.

–У клубі познайомився з гарною дівчиною Тамілою, і вже 34 роки постійно живу тут. Народилося в нас двоє діточок, – добряче усміхається Михайло Михайлович. – Донька Людмила викладає в Черкаському університеті комп’ютерні технології (ІКТ). Син Микола навчається й працює в обласному центрі, як і я, закоханий у футбол, грає в команді села Кобринове.

Ожиндович – справжній майстер, робить усе з дерева й металу. Будівництво – це його стихія. Скільки різних споруд звели Михайлові вмілі руки!

–Не виконую лише зварювальні роботи, – каже він. – На все інше тільки гляну й зразу роблю. У нас на Західній Україні багато майстрів на всі руки. Головне, щоб були тяма (розум) й бажання. У дев’яностих роках, коли не було де купити речі для немовляток, то з пелюшок шив і сорочечки, і чепчики.

У ході розмови змінюємо тему. З перших днів повномасштабного вторгнення росії Михайло Ожиндович допомагає нашим захисникам. На замовлення військовослужбовців зі Звенигородської ТРО виробляв макети мін. Пізніше вирізав з металу багато прапорців-маркерів для позначення мін. З дерева виготовив чимало дерев’яних скриньок для вибухівки, держаки для молотків і сокир. Усе волонтери везуть на фронт.

На прохання Лариси Погорілої, завідувачки бібліотекою, Михайло Михайлович виготовляє різноманітні речі для військових.

–Зносили мені джинси з усього села, – розповідає він. – Я їх поров, вирізав і шив сумки для військових медиків. З брезенту – чохли для саперних лопаток. Зараз шию те, що допоможе зберегти життя – турнікети. Уже, мабуть, 300 штук передав волонтерам. Ця важлива робота не припиняється.

Волонтерство й благодійність сьогодні насущні як ніколи. Добродійники – це звичайні люди з чуйними серцями, які не проходять повз чужу біду, які роблять свій посильний внесок у захист України.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА