Від кожної хвилини залежить людське життя: водій швидкої допомоги у Тальному про особливості роботи

Олександр Сомик з Тального на Черкащині працює водієм карети швидкої допомоги вже близько 15 років. Досвіду ж у водінні має ще більше, адже за кермом, як каже сам, усе життя. До того, як влаштуватись на роботу у Тальнівську підстанцію екстреної швидкої медичної допомоги, встиг попрацювати водієм у різних підприємствах. Серед них і сільські господарства, і заводи. Каже, що саме на швидкій допомозі відчуває дуже велику відповідальність.

– Ти відповідаєш за життя інших людей: пацієнта, супроводжуючих, фельдшера. Крім того, завжди намагаєшся якнайшвидше доставити людину до лікувального закладу, – відзначає водій.
Олександр Іванович розповідає, що зараз працювати стало легше, адже більшість доріг підлатали та відремонтували, бо раніше їздити старенькими уазиками по розбитих дорогах було важко. Особливо, якщо віз пацієнта з травмами чи переломами.
– Хоч бери та на руках неси – отак було раніше. Скачеш по цих ямах, а людина ж там ойкає, бо їй боляче, – говорить чоловік. – Та ми все одно старались. У фельдшера своє завдання – допомогти хворому, а в нас своє – якнайшвидше доїхати і кожна хвилина для нас важлива.
Та за довгий час роботи водієм карети швидкої допомоги Олександр Сомик навчився й дечому в медичній справі. Каже, коли доводиться реанімувати хворого, то теж допомагає фельдшеру: підносить необхідні прилади і робить штучне дихання. Також чоловік стає в нагоді своїм напарницям-медикиням, коли до пацієнта потрібно проходити повз собак, а господарі не можуть вийти назустріч.

Водій швидкої, ділиться Олександр Іванович, має бути різносторонньо розвиненим, а головне – вміти швидко реагувати і хоч трохи розумітись в ремонті автівок, бо в дорозі може статись всяке. Каже, що зараз машини у них сучасні і за них вони теж відчувають відповідальність, адже їхній ремонт коштує не дешево. Тому на дорозі потрібно бути обачним та уважним, чого не скажеш про водіїв легкових автівок.
– Водії не завжди пропускають швидку або припарковуються в невідповідних місцях і потім важко проїхати. Але ми намагаємось пристосовуватись, адже все це нам ще й потрібно робити на великій швидкості, бо ми ж або їдемо до пацієнта чи вже із ним, а від кожної хвилини залежить людське життя, – ділиться Сомик.
Розповідає, що коли сідає за кермо, в першу чергу запитує, куди потрібно їхати, і який попередній діагноз. Каже, якщо щось не термінове: головний біль чи перелом, тоді їде в звичайному темпі, але щоб вкластися у відведений час. Якщо ж існує загроза життю, то треба їхати «на всіх парах». В залежності від критичності ситуації, водії вмикають і проблискові маячки, і сирени, щоб доїхати якнайшвидше.
Взагалі, водіння машини швидкої допомоги Олександр Іванович називає екстремальним.
– Ризикуєш і своїм життям та здоров’ям, а поряд ще ж сидить і фельдшер, у якого також є сім’я та діти. І це ще не говорячи про пацієнта, – зазначає він.
Кількість викликів за зміну, розповідає Сомик, буває дуже різною. Каже, що бувають такі ночі, що їздять з виклику на виклик і бригади навіть не пересікаються одна із одною, а буває, виїжджають всього кілька разів за зміну. Традиційних вихідних на свята у водіїв швидкої, як, мабуть, і у всіх інших медиків – немає. Олександр Іванович каже, що зазвичай, як тільки Новий рік чи Великдень, то на роботі не має часу на те, щоб навіть чаю попити.
– Для нас свято, коли довозиш пацієнта до лікарні вчасно і там йому надають допомогу, – говорить водій. – А ще краще, коли ніхто не хворіє і менше викликів.
Та роботу свою, попри ризик та складнощі, любить. Каже, що найбільше йому приємно те, що він причетний до порятунку життів.

Тая АГАВЕРДІЄВА

Читайте також: Понад 30 років досвіду: майстриня із села на Тальнівщині створює дивовижну вишивку

Читайте нас також в Telegram!