Від Карабаської війни до АТО в Україні: бойовий шлях воїна з Тальнівщини

► «На рубежі»

Продовжуємо постійну рубрику «На рубежі», де розповідаємо про справжніх патріотів з Тальнівщини, які воювали і воюють на східних рубежах нашої держави, чинили і чинять запеклий опір сепаратистам та російським найманцям. З’ясовуємо, як же сьогодні живеться нашим героям вдома, серед родинного затишку. А заразом дізнаємось, які ж спогади бійцям залишили по собі тяжкі часи під обстрілами.
51-річному бійцю Ігорю Маслію з Соколівочки на Черкащині довелося багато пережити і побачити. За плечами у чоловіка чималий військовий досвід: при радянському союзі служив в Азербайджані – брав участь в Карабаській війні, коли розпочалася Революція Гідності, небайдужим був і до цих подій, Ігор Васильович відверто заявляв про свою громадянську позицію, тому разом із товаришем не роздумуючи поїхав на Майдан. Як тільки на Сході України прогриміли перші бойові дії, розпочалася мобілізація. Ігор Маслій майже відразу добровільно пішов в сільську раду за повісткою. Він навіть пишався, що його одного із перших мобілізували, як такого спеціаліста, котрий найпотрібніший на неоголошеній війні.
– Ще як Майдан почався, родина переживала, що я туди піду. В мене просто характер такий, що я не можу стояти осторонь таких подій. Тому рідні навіть не здивувалась, що я потім вирішив поїхати в АТО. Зразу відмовляли, а потім, по-людськи зрозумівши, благословили і підтримали. «Ти – чоловік і маєш захищати свою країну», – сказали. Підтримка рідних для мене була важливою, – розповідає чоловік. – Спочатку проходив тримісячне навчання у Вінниці в Національній Гвардії. Звідти поїхав в Луганську область. За рік і три місяці, що я провів у АТО, мені довелось побувати в різних населених пунктах: Попасній, Золотому, Щасті тощо. У цих прифронтових містах вже давно забули, як виглядає мир. Околиці міста систематично піддавалась жорстоким обстрілам. У більшості випадків стріляли по позиціях, проте періодично діставалось і мирним жителям. Від гуркоту в місті здригалися будинки, але місцеві жителі на ці звуки вже просто перестали звертати увагу. Це було пекло. І ми йшли крізь нього з єдиною думкою: вижити. Війна є війна: обстріли, вибухи, ховаєшся, як щур. Хоч я був водієм і знаходився на другій лінії оборони, доводилось забирати тіла побратимів з поля бою, поранених відвозив в госпіталь.
Як каже Маслій, коли дивишся в очі смерті, то відбувається певна переоцінка цінностей, а характер людини оголюється. Після перебування у воєнних сутичках дещо змінюється світосприйняття.
Ігор Васильович говорив просто і коротко, і в тих словах відчувалася його непоказна чоловіча мужність, міць характеру та віра в краще майбутнє.
Свого солдата вдома чекали дружина та двоє дорослих синів. Чекали, переживали і молилися. І він повернувся. Вирвався з того пекла живим. Але чи зможе хто заглянути в розшматовану війною душу воїна, аби зрозуміти, наскільки там велика і незагойна рана?

Катерина КІХТЕНКО

Читайте також: Атовець з Тального: «Пішов на війну, аби помститись за свого товариша Сергія Ярошенка»