Вісті Черкащини Від болю до надії: Як у Тальному підтримують тих, хто пройшов війну
За кожним ветераном стоїть своя історія боротьби, втрат і надскладного повернення до мирного життя. Поряд з ними є фахівці, які підтримують і допомагають пройти цей шлях. У Тальному такою опорою стала помічниця ветерана Ольга Журба, яка веде прийом у кабінеті №3 відділу соціального захисту Тальнівської міської ради.
Щодня вона вислуховує історії, сповнені болю, надії та мужності. Її робота – це не лише оформлення паперів і довідок, а й, насамперед, людяність. Це вміння вислухати, підтримати й не зламатися поряд з тими, хто вже пережив найважче.
Всебічна підтримка для кожного захисника
Помічниця працює в системі, створеній Міністерством у справах ветеранів України, щоб забезпечити всебічну підтримку та допомогу захисникам та їхнім родинам. «В Україні зараз переважна більшість людей стикалася з цією війною. У багатьох або рідний служить, або вже демобілізований, – пояснює вона. – У найгіршому випадку, на жаль, багато втрат: зниклих безвісти, полонених, загиблих. Тобто, кожна людина, член сім’ї та самі безпосередньо військові можуть до мене звернутися з будь-якого питання».
Допомога охоплює широкий спектр питань – від соціальних виплат до реабілітації, психологічної підтримки та протезування. Для Ольги Василівни найболючішою є робота з родинами зниклих безвісти, адже вона щодня бачить їхній біль, надію і невпевненість у майбутньому. Вона стає для них опорою. Допомагає отримати витяги з єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти та полонених; налагоджує зв’язок з військовими частинами та поліцією, а також уважно інформує про всі доступні пільги, щоб хоч трішки полегшити шлях рідних у цій важкій боротьбі.
До фахівчині звертаються й нещодавно звільнені з полону, які пережили неймовірні випробування і тепер потребують допомоги в оформленні статусу та отриманні заслужених виплат. Демобілізовані військовослужбовці також знаходять у ній надійного помічника. Пані Ольга уважно консультує їх щодо грошового забезпечення й підтримує в складних взаємодіях з різними інстанціями, допомагаючи зробити цей шлях трохи легшим і менш тривожним.
Зміни та виклики після 2022 року
Хоча вона працює на цій посаді відносно недавно, але вже помічає значні зміни в потребах захисників після повномасштабного вторгнення у 2022 році.
«Звісно, якщо брати 2014 рік, коли ще було АТО, то в принципі, потреби, можна сказати, не змінилися. Тоді не було такої кількості полонених, загиблих, поранених, – зазначає помічниця ветерана й пояснює: – Захисники часто стикаються з труднощами, коли оформлюють допомогу. Найбільші проблеми – бюрократія та довге очікування документів».
За її словами, потрібно збирати багато паперів, а відповіді з військових підрозділів часто затримуються. Це пов’язано з тим, що деякі з них перебувають у зоні бойових дій, тому їм складно швидко обробляти документи. Додаткові труднощі створюють часті зміни у формах довідок та перевантаження таких установ, як військово-лікарські комісії (ВЛК).
Усі ці затримки – не через безвідповідальність держави чи окремих організацій, а через величезну кількість звернень, з якими їм доводиться працювати. Ольга Василівна переконана, що жодна інстанція навмисне не створює труднощів. Навпаки, усе робиться максимально лояльно й швидко, наскільки це можливо в таких умовах.
З іншого боку вікна довіри
Жінка стверджує, що найбільше цінує в роботі моменти, коли вдається повернути людині впевненість. Часом достатньо просто підказати, куди звернутися, або взяти на себе ще одне коло паперової тяганини – і в очах з’являється полегшення. Ці дрібниці насправді мають вагу, коли людина зневірена або розгублена після пережитого.
Найважче – працювати з родинами зниклих безвісти та полонених. У їхніх очах – біль, якому важко дати раду словами. У таких ситуаціях важлива кожна деталь, кожна правильна відповідь. Для цього існує «дорожня карта», яку родини отримують у відділі й далі вже мають чіткий алгоритм дій і постійний телефонний супровід.
«Людина телефонує – і її ведуть. Пояснюють, підтримують. Це важливо, коли й так важко дихати від невідомості», – говорить Ольга Василівна.
Поки що вона лише кілька тижнів на новому робочому місці, але вже встигла відчути: кожна розмова – це окрема історія, яка лишає слід. Історії ветеранів не бувають «звичайними». Усі – про втрату, боротьбу й спробу знову знайти опору під ногами.
Фахівчиня також мріє про те, щоб у майбутньому ветеранам було простіше отримувати допомогу. Менше довідок, менше ходіння по кабінетах. А після перемоги – відкриті реєстри й повна цифровізація через сервіси на кшталт «Дії» чи «Армія+». Люди, які вже заплатили надто високу ціну, не мають ще додатково змагатися з паперами.
Замість епілогу
Інколи допомога – це не велике геройство, а просте людське «я поруч». І поки триває війна, у кабінеті №3 завжди буде хтось, хто візьме слухавку, підкаже шлях і не дасть загубитися в складному новому житті.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
