Вісті Черкащини 
Від акордів до автомату: музикант з Тального про фронт, побратимів і повернення до життя
У рубриці «Історія наших захисників» ми розповідаємо про тих, хто став на захист України, а після фронту повертається до мирного життя поруч із нами. Сьогоднішній герой – Валентин Миколайович Качур. Діяч культури, музикант, викладач, людина сцени. Але з початком повномасштабної війни він змінив баян на зброю і став до лав Збройних Сил України.
«Цивільне життя – це одне, а військове – зовсім інше. Там інша психологія, думки, ставлення до всього. Це не просто робота – це захист Батьківщини», – говорить Валентин Качур.
Родом він із Кіровоградської області, народився у селищі Шамраївка (нині Благовіщенська громада). Після школи вступив до Уманського музичного училища імені Порфирія Демуцького за спеціальністю «баян». «Після музичного училища я три роки працював учителем у загальноосвітній школі села Кам’яний Брід. Потім переїхав на Тальнівщину, працював у місцевому коледжі, акомпаніатором у гурті «Оріяни» і паралельно викладав музику в ЗОШ №1», – згадує він.
З 2000 року Валентин Миколайович працює в будинку культури та акомпанує хору «Ордана». У його кар’єрі були й ролі концертмейстера, і виконання обов’язків директора музичної школи. «Культура – це було і є моє життя. Я ніколи не відходив від сцени», – додає ветеран.
Та війна змінила звичний ритм життя. Валентин Качур став до лав Збройних Сил України. Служив на Покровському напрямку, у Дніпропетровській та Херсонській областях. «Я був марксменом, стрільцем. Знаюся на піхоті», – розповідає ветеран. Через проблеми з колінним суглобом його списали за станом здоров’я. «Під час служби вже була друга операція. Зараз проходжу реабілітацію після заміни коліна, а в найближчому майбутньому буде ще одна операція», – додає він.
Попри фізичні труднощі, вистояти допомагала підтримка побратимів. «Саме перше – це підтримка своїх побратимів, колектив, спільнота, моральний дух. Коли ти психологічно підготовлений і поруч хлопці – тоді тримаєшся», – пояснює Валентин Миколайович. Навчання проходив на Чернігівському полігоні, а також у Німеччині. «Після навчання ми потрапили у бойові зони. Тоді розумієш: це не цивільне життя, це зовсім інший світ», – додає він.
Найважчі спогади пов’язані з втратою побратимів. «Найбільший психологічний удар – коли гинуть твої побратими. Коли їси з людиною з однієї тарілки, а потім її немає… Це страшно», – каже ветеран. Зв’язок із побратимами він не перервав і після служби: «Обов’язково тримаю контакт, допомагаю чим можу. Недавно передавав хлопцям продукти, буржуйку. Ми зідзвонюємося, питаємо, що потрібно. Навіть просто поговорити – це вже підтримка. Людині легше, коли її не забувають».
Нині Валентин Качур проходить реабілітацію після операцій. «У відновленні дуже допомагає наш центр при міській лікарні, а на сьогодні я їжджу у ветеранський простір «Фортеця життя». Там і психолог, і тренажери, і просто можна поспілкуватися», – розповідає він. Тренажери допомагають відновлювати колінні суглоби та фізичну форму, а спілкування з іншими ветеранами підтримує моральний дух. «Можна сісти, випити кави, поспілкуватися з побратимами. Це дуже допомагає і фізично, і психологічно», – додає ветеран.
Центр не лише допомагає відновлюватися, а й підтримує ветеранів у соціальному житті. Тут проводять семінари, зустрічі, концерти для військових і їхніх родин. Валентин Качур активно долучається до організації заходів, встановлює апаратуру, допомагає створювати атмосферу свята для дітей і дорослих. «Коли бачиш посмішки дітей, коли люди щасливі – це найкраще відновлення. Треба жити далі і підтримувати одне одного», – говорить він.
Про мрії і плани Валентин Миколайович говорить просто: «Найперше – щоб закінчилася війна. Це мрія всіх. І щоб Україна відновлювалася в усіх напрямках». Важливою для нього залишається також порада для тих, хто повернувся з фронту: «Найголовніше – спілкуватися, знаходити себе, займатися тим, що тримає на плаву. Хтось відкриває бізнес, хтось йде у професію, яку раніше не освоював, а хтось повертається до того, що вмів. Але головне – не відкидати життя».
Сьогодні Валентин Качур знову поруч із культурою, з людьми, з побратимами. Він відновлюється після поранень, підтримує інших і вірить у день, коли війна закінчиться. «Ми маємо вистояти. І як держава, і як люди», – завершив ветеран.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
