Вісті Черкащини Вічна пам’ять Герою: Тальнівщина прощається із Захисником, що поліг на Донеччині
Сьогодні на нашій Тальнівщині — день скорботи. День, коли серце кожного з нас стискається від болю, бо ми проводжаємо в останню путь нашого земляка, нашого воїна — Олександра Андрійовича Дармограя. Немає слів, які могли б повністю передати той смуток, ту рану, яку залишає по собі втрата такого чоловіка. Бо кожен полеглий Захисник — це не просто військовий. Це чиїсь батько, син, брат, друг. Це частинка нашої спільної історії, нашого народу, нашої землі. Олександр Андрійович народився 23 листопада 1984 року в селі Лоташеве. Тут він зробив свої перші кроки, сказав перше слово, навчився відчувати світ, любити людей і працювати. Дитинство його було простим, таким, як у більшості дітей нашого краю — дитячий садок, шкільні роки у Піщанській школі, потім — середня освіта в Пальчиківській школі Катеринопільського району. І вже змалку — праця. Олександр рано став до роботи: допомагав у колгоспі, не цурався будь-якої справи, яку треба було зробити. Після строкової служби в армії шукав себе в житті — працював у Києві охоронцем, на будівництві, як більшість українців, що прагнуть забезпечити родину кращим життям. Там, у столиці, зустрів Марину Павлівну, з якою створив родину, став батьком. У 2007 році народилися донечка Мілана , а у 2012 син Андріан — два найбільші скарби в його житті. Але, як це буває, життя — не завжди просте і пряме. Шлях Олександра був нелегкий: випробування, переїзди, пошуки. Згодом, переїзд у Харків, нова сторінка, нові стосунки, знову робота, боротьба за краще. Там він зустрів Анну Вікторівну, з якою прожив поруч у важкий час. А коли на нашу землю ступив чобіт окупанта, коли над рідною Україною нависла смертельна загроза — Олександр разом із дружиною повернувся додому — до свого Лоташевого, до своїх коренів, до своєї землі. Влаштувався на роботу в ПСП “Сяйво”, працював сумлінно, як завжди. Але у 2025 року коли прийшла повістка — він став у стрій. Без вагань, без відмовок, без страху. Бо таким він був. Людина світла. Добра. Веселої вдачі. Відвертий, щирий, товариський. Людина, яка любила життя, яка хотіла повернутися до рідної домівки, але не судилося. Нажаль 13 жовтня 2025 року, поблизу населеного пункту Степанівка, Краматорського району, Донецької області у запеклому бою, обірвалося життя розвідника-оператора 2 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону, молодшого сержанта Олександра Дармограя. Він поліг за нас з вами, за всіх, кого любив, за все, що цінував. Поліг, як Герой. У скорботі за Олександром залишилися мати — Валентина Андріївна, донька Мілана та син Адріан, цивільна дружина Анна Вікторівна , сестра — Наталія, та рідні. Ми схиляємо голови перед вашим горем і дякуємо вам за сина, брата, дядька, який став Героєм для всієї України. Ми не можемо повернути його. Але можемо і зобов’язані зберегти пам’ять. Бо кожен загиблий воїн — це знак, що свобода не падає з неба — її виборюють життям. Пам’ятаймо кожного нашого Захисника. Шануймо їх не лише словами, а й справами. Бо поки ми пам’ятаємо — Герої живі. Нехай Господь прийме його душу у своє Царство, а родині дасть сили пережити цей біль. Вічна пам’ять тобі, Захиснику. Вічна слава. Герої не вмирають. Слава Україні!
Пресслужба Тальнівської МТГ
