Вісті Черкащини Вічна пам’ять Герою: прохання підтримати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) майору Олександру Луценку
Є люди, які народжуються, аби захищати. Які не ховаються за чужими спинами, не шукають легких шляхів, не вагаються в найважливіші моменти. Одним із таких був майор, заступник командира батальйону з артилерії 467 окремого піхотного батальйону, Олександр Сергійович Луценко з позивним «Прокурор».
29 грудня 2024 року він загинув на полі бою біля села Западне Харківської області, виконуючи бойове завдання. Його поранення були несумісні з життям. Та навіть у свої останні хвилини він залишився відданим своїй присязі, своєму батальйону, своїй Батьківщині.
Олександр Луценко народився 25 квітня 1988 року. Він здобув юридичну освіту в Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, пройшов військову кафедру в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Після завершення навчання займався підприємництвом, але у 2014 році, коли ворог ступив на українську землю, без вагань залишив бізнес і став до лав Збройних Сил України.
Звитяжець воював у найгарячіших точках АТО і ООС у 2014, 2015, 2017–2018 роках. Пройшов через пекло війни, та щоразу повертався до строю з незламною вірою в Перемогу. Його бойова дорога – це шлях честі, гідності та любові до України. Він був відзначений численними нагородами:
- чотири – за участь в АТО;
- почесна відзнака командира 58 бригади «За вірність присязі»;
- медаль «Жертовність і любов до України»;
- Знак пошани;
- почесний нагрудний знак командира 13 ОМПБ;
- орден «Симеона Богоприємця» ІІ ступеня;
- відзнака «467 окремий піхотний батальйон» (посмертно).
Олександр Луценко неодноразово рятував життя побратимів на полі бою. Завжди справедливий, чесний і принциповий командир, який надихав інших і ніколи не залишав своїх у біді.
З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році він знову був на передовій. Став одним із засновників 467 окремого піхотного батальйону, а з липня 2023 року був призначений заступником командира батальйону з артилерії. Його поважали не лише за ратні заслуги, а й за людяність, готовність завжди підставити плече.
Воїна пам’ятають усі, хто знав. І сьогодні родина, побратими, друзі, земляки просять кожного небайдужого підтримати петицію про присвоєння Олександру Луценку найвищої державної нагороди – звання Героя України (посмертно).
«Наш Саша завжди був тим, хто йшов першим, не ховався і не вагаючись боровся за Україну. Людина, для якої честь, справедливість і відданість були понад усе. Як чоловік, батько, брат, друг, командир — він був прикладом для всіх нас. Своєму обов’язку він віддав усе, і за це віддав своє життя. Сашкове серце зупинилося, але пам’ять про нього залишиться з нами назавжди». (Анна Луценко, дружина)
«Це була добра й сумлінна людина, яку всі поважали й цінували. Він ніколи не шукав вигоди чи слави. Він просто робив свою справу – захищав нас. І ми маємо вшанувати його пам’ять». (Фронтмен гурту Latexfauna Дмитро Зезюлін, який свого часу допомагав підрозділу Олександра).
Він міг залишитися вдома, але пішов захищати нас. Майор Олександр Луценко – людина честі, справжній офіцер, надійний друг і мужній воїн. Його більше немає… Проте пам’ять про нього повинна жити.
Ми просимо кожного: підпишіть петицію про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Це — вдячність від усіх нас.
Підтримати можна тут: https://petition.president.gov.ua/petition/241646
Дякуємо за кожен підпис. Світла пам’ять Герою. Слава Україні!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
