Вісті Черкащини Вчителі з Тального борються за звання «Учитель року-2022»
Троє вчителів з Тального на Черкащині пройшли перший відбірковий етап у І турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2022». Тепер вони ретельно готуються до наступного відбіркового туру. Ми познайомилися з ними особисто, поцікавилися їхнім педагогічним досвідом, секретами підходу до дітей та життєвими девізами. Тальнівські вчительки з біології, музичного мистецтва та вчитель інформатики впевнено борються за звання кращого зі свого предмету.
Діана Володимирівна Коханівська 12 років працює у Тальнівській гімназії вчителькою біології. Розповідає, що ще школяркою облюбувала цей предмет. І це завдяки цікавому викладу інформації її вчительки з біології у школі, чудовому її вмінню співпрацювати з дітьми. Тому ще дитиною Діана Володимирівна хотіла бути схожою на свою вчительку і також навчати дітей біології.
Жінка називає професію вчителя дуже складною. Адже тут потрібно витрачати багато часу та енергії. Зауважує, що одним із важливих у цій професії є саморозвиток, бо сучасні діти потребують сучасних підходів до навчання, а цього потрібно навчатися.
– Дуже люблю свою професію. Знання психології і педагогіки допомагають мені знайти шлях до дитини, допомагають зацікавити її своїм предметом. Звичайно, використовую сучасні цікаві методи, прийоми у навчанні. Не просто крейда в руці, а щось показати, зробити, дослідити, провести експеримент. Бо на біології діти знайомляться з тим що, їх оточує, тому їм має бути цікаво вивчати цей предмет, – каже вчителька.
Коханівська сама без вагань і без ніякого страху вирішила подати цьогоріч свою заявку на участь у конкурсі. Зауважує, певно, досвід взяв своє, та й напрацювання вже є, має чим поділитися. Має можливість побачити, як працюють її колеги, які попередньо брали участь в конкурсі. Жінка каже, взагалі підготовка до конкурсу вимагає великої кількості роботи. Із 27 вчителів біології з Черкаської області вона потрапила в десятку кращих. Тепер старанно готується до наступного етапу конкурсу.
Своєю найбільшою опорою та підтримкою називаю сім’ю. Чоловік Дмитро та донька Софія в усьому їй допомагають, щоб більше часу жінці залишалося для вчителювання.
Андрій Васильович Сомик працює вчителем інформатики 11 років. Спочатку навчав дітей Мошурівської школи, тоді продовжив вчителювати у Тальнівській школі №2. Каже, що сільські діти та міські трішки відрізняються. Міських дітей важче зацікавити або здивувати інформатикою, ніж сільських.
– Діти до комп’ютера тягнуться, тут трішки простіше їх заохочувати навчатися, ніж на математиці чи фізиці. Але для більшості дітей комп’ютер – це, перш за все, розважальний пристрій, на якому можна грати. Тому найважче зацікавити виконувати певні завдання на комп’ютері. Коли кажу, що зараз буде практичне завдання, зразу вони засмучуються, а під кінець їм стає цікаво. Дітей треба підготовлювати та налаштовувати, пояснювати, що у майбутньому це їм буде потрібно. Адже після школи вони з інформатикою не розпрощаються. Ази цього предмету дуже актуальні та затребувані. Тож навики володіння комп’ютерними пристроями та програмами завжди знадобляться, бо у кожній спеціальності, так чи інакше, використовують комп’ютер. Тому нині діти починають вивчати інформатику з другого класу, а в сьомому уже займаються програмуванням, – каже Андрій Васильович.
Сомик має свій життєвий девіз – «хто не йде вперед, той залишається позаду». Тож завжди намагається крокувати вперед. У своїй діяльності постійно слідкує за інноваціями та використовує їх. Дистанційне навчання називає своєрідним випробуванням, адже йому довелося всю напрацьовану систему очного навчання переробляти під онлайн-роботу.
Розповідає, що завжди активний стосовно різних конкурсів. Постійно бере участь у виставці педагогічного передового досвіду, а цього року ще й атестується, тому адміністрація школи запропонувала йому взяти участь у цьому конкурсі.
Також Андрій Васильович займається освітньою робототехнікою. У навчальному закладі є шкільна команда «Лего-драйв», яка часто бере участь у різних змаганнях з робототехніки. Займали призові місця у Черкаському обласному турнірі, мали їхати до Києва, але пандемія зашкодила.
Любов Василівна Пустільник 32 роки працює з дітками, навчає їх музичного мистецтва. Останні 12 років викладає музику у молодших класах Тальнівської школи №2 і ще паралельно працює музичним керівником у дошкільному закладі «Сонечко».
Жінка розповідає, що завжди любила співати та танцювати. У дитинстві ходила в музичну школу, грала і на фортепіано, і на баяні, ходила на вокал. Та й взагалі каже, обрала цю професію тому, що в родині всі співали. До того ж, музика, як переконує Любов Василівна, дарує тільки радість.
Окрім того, наша співрозмовниця дуже любить діток і вони до неї горнуться. Розповідає, коли заходить в школу, то діти біжать з відкритими обіймами і запитують, коли вона до них прийде. Це дуже стимулює та завжди підіймає настрій. Також вона із величезним задоволенням спостерігає за успіхами своїх учнів, тобто за результатами своєї праці. Хоче, щоб всі учні ставали більш виховані, добріші, чемніші, щоб знали що таке театр, кінотеатр, щоб розумілися на музиці та слухали гарну музику, ту, яка приносить людині задоволення.
– Вважаю, що не буває таких дітей, які не вміють танцювати, співати або не чують музики. На уроках намагаюся створити атмосферу маленької музичної казки, щоб дітям було цікаво. Завжди шукаю щось таке, чим можна зацікавити сучасних дітей. Працюю так, щоб приносити дітям задоволення, тоді вони також приноситимуть задоволення не лише мені, а й своїй родині. На позакласних годинах працюю з ансамблем «Веселинки». Дівчатка дуже співучі. Ми зазвичай вивчаємо дитячі сучасні пісні про дружбу, мир, щастя та українські народні теж, – каже Любов Василівна.
У такому конкурсі вчителька бере участь вдруге. Дуже вдячна своєму чоловікові та дітям, які їй допомагають та підтримують. Своїм найбільшим успіхом називає вдячність людей за її працю – це коли на вулиці її зустрічають батьки учнів, а то й самі учні, постійно вітаються і дякують за те, що вона їх навчала.
Любов Василівна має своє життєве кредо – «жити у злагоді із собою і з законами совісті». Каже, що варто дивитися вперед з надією, а назад – з вдячністю.
Троє педагогів нині заклопотані підготовкою до наступного етапу конкурсу. Недосипають ночей, проводять мало часу з родиною, але впевнено та старанно трудяться над своєю репутацією та репутацією свого навчального закладу. Бажаємо їм досягти успіху!
Ольга МОСКАЛЕНКО
