Ваша думка

У вирі буденних справ ми часто перестаємо помічати красу свого рідного краю, концентруючись все більше на роботі, сімейних проблемах. Звикли до наших пейзажів, річок, хаотичного руху авто центром міста, до замку у парку, до магазинчиків. І тільки іноді зупиняємося, озираємося навколо і насолоджуємося краєвидами. Але усе це й досі притягує до себе людей з інших міст, областей. Дехто навіть переїхав і залишився жити на Тальнівщині. Таких людей не багато, проте нам вдалося з ними поспілкуватися. «Тальнівщина для вас – яка вона? Чому вирішили переїхати сюди?» – на такі запитання відповіли наші респонденти:
– З чоловіком ми зустрілися в Києві, він сам з Глибочка. Упродовж 6-ти років приїжджаю на Тальнівщину, а у квітні 2019-го переїхали остаточно, тут купили хату, оформляємо документи. Чому саме сюди? Мені дуже сподобалося місто, а ще більше – село, ставлення сільського голови, директора школи. Ми попросилися в садочок – нас взяли дуже швидко, знайшлося місце, нас чекали з радістю. У моєму рідному селі Ковалин Київської області з кількістю населення 860 осіб, діток було 10-11 в садочку, а тут, у Глибочку, на 471 людину аж 20 діток відвідує садок. Моїй донечці тут добре. Вона має алергію на комарині укуси, і на Київщині ми зі швидкої не вилазили. А тут – все добре. Донечці 3 рочки, то вона до бабусі звертається на «Ви», до дорослих – на «Ви».
У Ковалині – 6 заводів, поруч – військовий полігон. До нас їдуть на роботу, майже всі – приїжджі, а наші люди їздять як не в Київ, то в Переяслав, Бориспіль, бо робочих місць немає. Там у нас люди гордовиті, тягнуться до рівня Києва, кияни їдуть до нас на свіже повітря. А яке воно свіже? Тут! У Глибочку! Ось де свіже повітря! Природа, люди, традиції – ось що притягує на Тальнівщину. На Київщині традицій немає, а тут у нас все: і Новий Рік, і Івана Купала – це справжнє дійство, такий собі шабаш у хорошому сенсі слова. Цього року ми мало свиню не виграли. Дуже круто! Я начебто і з села, але там у нас ніби в місті: одні хати, дороги і нема більш нічого. А тут – природа, озера, ліс, яр, джерела. Дуже красиво! Ми задоволені, тут залишаємося. Дай, Бог, щоб тільки не закрили садочок і школу. Я дуже задоволена. Дівчата з сільради виходять, прибирають, метуть листя, в Ковалині такого не було. Правда, тут важкувато з роботою, але чоловік працює, я поки на біржі. Моя сестра виїхала в місто, а мені треба у селі, щоб було отак: тихо, спокійно, гарно. Тим більше, люди тут хороші. Сільський голова – взагалі класний мужчина. Як пропаде вода, світло – дзвоню, то всіх на ноги підніме і вже стають і роблять. Я в захваті від всього!
Валерія Янківська, с. Глибочок

– Сам родом з Херсонщини. Коли приїхав на Тальнівщину, найперше, що вразило, – це хати, які тулилися до пагорбів та схилів. Це як треба було їх будувати: як в місті, так і в селі? У нас там – рівнини, а тут – то вгору, то вниз дороги виляють. Спочатку навіть зашпортувався, не розумів, чому ноги увесь час чіпляються за землю. Не звик до такої мови, як тут, бо в нас говорять більше на суржику, ближче до російської. Навіть деякі речі називаються по-іншому, наприклад, тут: «цибуля-тиканка», у нас – «гарбажка», і таких слів повно. Люблю і природу. Тут багато зелені. А ще – відкриті люди, не такі консервативні, як у нас. Хоча там, мабуть, це пов’язано з великою кількістю приїжджих, заробітчан. У нас поля майже скрізь поливні, а тут коли спека, то засихає все – нема чим полити. Вражають скелі, що виступають понад ставками, берези, дуби, чудова природа.
Олександр Задирко, с. Здобуток

– Приїхав із села Корніївка Веселівського району Запорізької області. На Тальнівщину привело кохання, приїхав за коханою жінкою у Криві Коліна. Влаштувався трактористом у «Журавському». З дружиною не склалося: розійшовся, купив собі хатину у сусідньому селі Павлівці І, забрав маму до себе. Вона хворіє, тому ніде не працює.
Тут люди набагато добріші. Візьмемо хоча б сільську голову Наталію Павлівну, дуже хороша жінка, розкаже, що й до чого, підкаже, що не знаю, допоможе. Маю багато друзів, кумів: хлопці з Катеринополя, Легедзиного, з якими я разом робив. І живуть у вас заможніше, ніж на Запоріжчині, звідки я родом, хоч трудяги однаково є там і тут. А ще набагато краща екологія. Якби мені не подобалося, то хату не купляв би в селі.
Андрій Городецький, 31 рік, с. Павлівка І

– Народився 1964 року в Романівці Тальнівського району. 28 років прожив у Любашівці Одеської області. Переїхав у Мошурів, маю намір одружитися з жінкою із цього села. Я інвалід ІІІ групи, хворію на цукровий діабет. То часто пересікаюся з лікарями. Скажу відверто, медичне обслуговування на Одещині краще, ніж тут: лікарі ніби бояться брати на себе відповідальність. Люди там не такі добрі, як у нас, напевне, через те, що там багато молдован живе, з ними важче знайти спільну мову. Чи, може, як то кажуть, кожна жаба своє болото хвалить. Якщо брати природу, то в нас, на Тальнівщині, – краща. Багато лісів. Щоб це відчувати, бачити й насолоджуватися, треба мати час і відповідний стан душі. З нашими пенсіями і думкою, як вижити, інколи не помічаєш цієї краси.
Сергій Уманчик, с. Мошурів