Ваша думка

Про кохання складено чимало віршів, його оспівують, через нього страждають, б’ються на дуелях. Та любити когось – ще не означає, що почуття це взаємне. «Пригадуєте своє освідчення в коханні чи як вам освідчувалися? Чи, може, можна й без нього обійтися?» – саме на такі питання відповідали наші респонденти напередодні Дня Святого Валентина:
– Я вважаю, що тут все залежить від самої пари. Якщо жінка з чоловіком є романтичні, ніжні по своїй натурі, то, звісно, вони обоє хотітимуть незвичного освідчення у коханні, красномовних слів про почуття і всякої ванілі. А якшо пара більш приземлена, плюс якщо вони досить тривалий час разом, то навряд чи їм потрібне те освідчення, ті метелики. Вони й так прекрасно розуміють, що є одним цілим.
Олена, с. Майданецьке, Тальнівський р-н
– Ми з чоловіком і тепер згадуємо, як він боявся взяти мене за руку, наче до кришталю доторкнутися, сказав: «Вийдеш за мене?». Погодилася. По-іншому й бути не могло. Любила, люблю й зараз. Думаю, що казати один одному про свої почуття треба. Це запам’ятається на все життя.
Катерина, м. Тальне
– Освідчувався коротко: взяв за руку й повів до РАЦСу подавати заяву. Пішла зі мною з радістю, хоч і несподівано все було. Мабуть, це й освідченням назвати не можна. Моя дівчина, а тепер – дружина, до такого звикла. Може, через те й живемо разом: у нас – взаєморозуміння.
Віктор, м. Тальне
– Без романтики нікуди! Хоч і на той час не мав багато грошей, але букет троянд, срібну каблучку, цукерки і шампанське я придбав. Виклав свічки у формі серця, попросив друзів допомоги – і все вийшло! Біля скелі кохання пізно ввечері, коли вже сутеніло, освідчився коханій! Вона плакала від щастя, а я радів. І після весілля я завжди роблю романтичні подарунки дружині! Квіти дарую постійно, адже вона – моє усе.
Сергій, Тальне
– Як такого, освідчення не було, просто сказав: «Давай одружимося». Але за наше сімейне життя я замість квітів, сердечок і м’яких іграшок, даю дружині гроші. Вважаю це найромантичнішим вчинком та проявом поваги і любові!
Василь, Кобринова Гребля
– Я освідчувався дружині у Львові. Поїхали туди на екскурсію, і тут мене осінило: зараз або ніколи. Обручку купив на зекономлені гроші, щоправда, символічну, позолочену, лише згодом обміняв на золоту. Однак дружина каже, що саме та (перша) обручка – справжня, і досі носить її з великим задоволенням. А золоту одягає на свята. Освідчувався в кафе під живу музику. Недавно (на 10-ту річницю шлюбу) ми повторили цю подорож. Шкода, на місці «нашої кав’ярні» тепер аптека, тож довелося вечеряти в іншій. Я думаю, романтика необхідна! Без неї сумно, прісно жити.
Борис, Мокрокалигірська громада
– Не хочу я ніякої романтики. Були в мене дуже романтичні кавалери: співали під балконом, різали вени, присвячували мені вірші. А толку з них − нема! Один театр. Самозакохані егоїсти. Коли доходить до проблем, вони в кущі. Елементарно: один навіть відмовився мене провідувати, коли я грип підхопила, боявся заразитись. Тож ліки купували подруги. З тих пір вважаю, що поети – це трохи нездорові люди, відірвані від реальності. Не знаю, може, я помиляюсь. Але з моїм неромантичним приземленим чоловіком мені врази комфортніше. Завжди відчуваю сильне плече.
Вікторія, Катеринопіль
– Це важко. Завів щоденник, куди записую всі «її дати». Істерик, що не привітав з Днем Валентина, з мене досить. Хоча вона мене вже третій рік поспіль забуває вітати з днем народження. Потім робить круглі очі, кається, біжить за подарунком. Мені смішно. Як дитина мала. Зараз готую їй сюрприз, хочу привітати її з днем нашого знайомства. Впевнений, вона його точно не пам’ятає, бо перший закохався в неї я. Планую купити їй новий смартфон, про який вона давно мріє.
Роман, Єрки
– Кожна дівчина, жінка, звичайно, мріє про романтичне освідчення (хоч і не всі в цьому зізнаються). Якщо кавалер не дуже романтичний, можна самій підготувати і налаштувати на романтичне зізнання. Хай думає, що то він усе спланував. Саме так у мене й було 40 років тому. Ми були юні, ще студенти, навчалися на 4-ому курсі технікуму. Спільний альбом з фотографіями готували, купували щось там для сімейного життя. Ми просто були впевнені, що маємо бути разом, що дві половинки одного цілого, і не інакше. Це як дихати, так і у нас – ну як можна жити один без одного? І це не зважаючи на різну віру (чоловік – римо-католик, я – православна).
Ольга, с. Легедзине
– Все залежить від дівчини, жінки. Наприклад, мені було б приємно отримати освідчення хоч і зараз, більше ніж 12 років пройшло, як ми з чоловіком живемо разом. Ні освідчення, ні весілля у мене не було. А от гучне весілля, на яке беруть кредити, то це зайве, як на мене.
Анастасія, м. Тальне
– Може, я дещо консервативний, але освідчуватися коханій жінці варто. У мене все було з «соплями», квітами і обручкою. Як у старі добрі часи. Для сучасної молоді і в РАЦС, мабуть, іти не обов’язково. Прикро, але маємо, що маємо.
Олексій, с. Вишнопіль