Ваша думка

Так влаштоване наше життя, що часто нам доводиться знаходити, а то й втрачати. Маю на увазі, речі, прикраси, дорогоцінності. Не знаю, як у вас, а у мене будь-які знахідки викликають відчуття тривоги. Починаю запитувати у себе: «Чому я звернула на це увагу? Навіщо воно тут? Що робити зі знахідкою?» Особливо, якщо ви знайшли, наприклад, натільний хрестик, а не купюру у 100 гривень.

Як бути в цій ситуації? Та що несподіваного доводилося знаходити вам? – ми запитали у наших читачів.

– Одного разу на перехресті я знайшла натільний срібний хрестик. Не знаю чому, я опустила очі саме в той час і він мені потрапив у поле зору. Та залишити його на землі я не змогла, адже на ньому – розп’яття Ісуса Христа. Не раз чула, що знайдений хрестик брати не можна, мовляв, звалиш на себе чужий хрест, а ще гірше – на нього відробляють. Я збиралася його віднести до церкви, а потім почепила на ікону. І вірю, що хрест, який знайшла, – це добрий знак. Більше, ніж може витерпіти людина, їй дано не буде. Галина, м. Тальне

– Робити знахідки – моє захоплення. Я вже три року ходжу околицями Тальнівщини і шукаю ті скарби, які залишилися в землі. Вони є незамінними при вивченні історії. Мені пощастило знайти дуже старі монети: римські срібні денаро, яким майже 2 тисячі років. Я знайшов їх біля річки Мошурівки та за Здобутківським лісом. У цій стороні були ранньослов’янські черняхівські поселення. Найбільше мене цікавлять знахідки доби царизму, але, якщо трапляються знахідки значно старіші, це також дуже цікаво. Є у мене монети, які виготовлялися з трофейних турецьких гармат. Коли була російсько-турецька війна(1768—1774 роках), Росія окупувала частину Молдови, і треба була розмінна монета. Вони почали карбувати із гарматної бронзи садогурську монету для Молдавії і Валахії. А нещодавно я знайшов дуже гарну мідну ладанку із зображенням трьох святих. А на звороті – молитва. Я таку ніколи не знаходив, це моя мрія. Костянтин, м. Тальне

Ще з дитинства мріяла про скарб, як знайду, і буду носити прикраси, даруватиму золоті і срібні монети нужденним. Це тому, що любила читати пригодницькі книги, в яких герої шукають і знаходять багатства. Так нічого і не знайшла. А цієї осені в легедзинському лісі знайшла білі гриби – щастю не було меж. Я знайшла справжній скарб, і нічого, що їх було небагато. Мабуть, лісок став старим, і тому в ньому вже будуть білі гриби!!! Ольга, с. Легедзине

– У моєму житті було багато знахідок. Та найціннішою для мене, для людей вона, напевне, не цінна, є знахідка штукатурки трипільської хати. Це під час розкопок у 2004 році поселення Доброводи. Тим розкопом керував Дмитро Чорновіл. Там відкрили, а я перший це зафіксував унікальну знахідку. Такої знахідки немає в жодному музеї, лише у нас. Після того ми її знаходили, але в такій кількості – не вдавалося. Це просто випала стіна, довжиною 17 метрів і на ній були залишки штукатурки. Їй 6 тисяч років! Вона говорить про тодішні технології. Наші баби перетирали стіни глиною, змішаною з половою. А трипільці тягнули кілька міліметрів штукатурки. Для мене це найцікавіша знахідка. Владислав Чабанюк, директор заповідника «Трипільська культура»

– Колись, років 20 тому, знайшов у полі невеличкий чорний, як обгорілий, важкий, металевий уламок, увесь в дірочках. Мужики у селі казали, що схожий на метеорит. Син студент побачив, забрав собі, казав, що в місті покаже комусь, хто розуміється. Так і не знаю, що воно було. Василь, с. Гуляйка

– В мене є металошукач, і у вільний час, у вихідні виходжу з ним за місто на пошуки. Ось в лісі коли шукаю, то знаходжу дрібні, але цінні металеві речі, загублені відпочивальниками: обручки, ланцюжки, годинники. Шукаю не тільки в лісі, а і в інших місцях. В полі колись знайшов монети стародавні. Олександр, м. Тальне.

– Моя подруга колись на відпочинку біля річки Синюха знайшла добротний золотий ланцюжок. Потім обміняла його на нове золото для себе. Ірина, м. Тальне.

– Минулого року восени я загубив свій телефон. Довго ми його з друзями шукали, відстежували по інтернет-програмі, але так і не знайшли. А цього року навесні випадково побачив його недалеко від того місця, де загубив. Не знаю, чи підкинув хто, чи як він там опинився. Екран був, звичайно, розбитий, але найцікавіше те, що коли я намагався його ввімкнути, він ще й працював, пролежавши цілу зиму. Сергій, м. Тальне