«Усі так скучили за тобою»: пам’яті полеглого Героя з Тальнівщини Віктора Земзулі

► Небесний легіон Тальнівщини

16 березня 2023 року виповниться рік від того трагічного дня, як до Небесного Воїнства приєднався мешканець села Лісове Віктор Земзуля (позивний «Тихий»). Він поліг у бою поблизу Макіївки Луганської області. Удома на нього чекали дружина, сини Сергій та Олексій, доньки Любов, Олена й Анастасія, онуки Богданчик та Анюта. Спогадами про коханого чоловіка поділилася з журналістами дружина Героя Людмила Шаліна.

Коли Віктор народився, батьки були вже зрілому віці й передчасно повмирали. Раннє сирітство наклало свій відбиток на його характер. Хлопець самостійно здобув професію агронома в Тальянківському радгоспі-технікумі, потім працював у колгоспі спочатку інженером з техніки безпеки, потім усе життя – трактористом.

За словами дружини, Віктор жив для інших, був добрий, скромний, спокійний, небагатослівний, навіть потайний. Можливо, тому й мав позивний «Тихий». Після одруження жартома казав Люді: «От добре, що ми побралися, хоч вітатися за мене будеш». Їй тоді було 17 років, йому – 24. Згодом Сергійко народився в родинному гніздечку. Та сталося так, що на довгі роки Людмила й Віктор розлучилися, навіть створили інші сім’ї. У народі кажуть, що Долю обманути неможливо. У Лісове з трьома донечками на руках повернулася Люда, працювала на фермі дояркою. Поступово колишні чоловік і дружина почали спілкуватися, бо їх об’єднали спільні клопоти, пов’язані з одруженням сина. Обоє наробилися, щоб справити весілля. Віктор швидко знайшов спільну мову з дівчатками, а потім і з їхньою мамою.

«Моїм донькам став за рідного батька. Усе життя він тяжко трудився практично без спочинку. Пропадав у полі зранку й до ночі. Добре господарював і на нашому обійсті. Лише один-єдиний раз усією великою родиною ми відпочивали на морі».

З 9 липня 2015 року по 24 жовтня 2016 Воїн брав безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, нагороджений медаллю «Ветеран війни, учасник бойових дій» і нагрудним знаком «Гвардія ЗСУ».

25 лютого Віктор Федорович Земзуля став на військовий облік у Тальнівському військкоматі. 19 квітня 2022 року його мобілізували й зарахували до складу шістдесят шостої бригади в/ч А7014 як механіка-водія другого протитанкового артилерійського взводу першої протитанкової артилерійської батареї протитанкового дивізіону, бригадної артилерійської групи. Чоловік воював спочатку на Харківщині, потім на Донеччині й Луганщині.

«Як правило, наші розмови були короткими, інколи тривали секунди. Востаннє Вітя зателефонував 15 березня. Ніколи-ніколи ми не говорили так довго – 14 хвилин і 46 секунд – та ще й по відеозв’язку. Скільки житиму, стільки пам’ятатиму цю розмову. Вітя був у чудовому настрої, хвалився, що постригся й побрився. 16 березня, о 12 годині 9 хвилин, мій коханий загинув, та про це я дізналася не відразу. 17 березня чекала його дзвінка. Хоча телефон німував, однак тривоги я чомусь не відчувала. Під ранок привиділося: у кімнаті ми поряд, але чоловік наче окутаний темрявою. Аж увечері побратими розповіли, що він урятував їм життя. Вітя, перебуваючи на посту, побачив ворогів, устиг попередити товаришів, а сам упав, мов підрізаний колос».

Я ніколи нікому не поясню,/Не скажу, як це жити без тебе./Не кожен зрозуміє журбу,/ Як важко жити без тебе!/Так, я радію, живу,/Та не завжди готова сміятись./Довіку вклонятимусь, тату!/Ти подарував не життя./Ти подарував мені казку!/Ніби принцесу свою,/Ти навчив рахувати й писати./А пам’ятаєш татусю,/Як їсти готували разом?/Як дивилися разом серіали?/Як ми весело проводили час?/Я люблю тебе завжди, й навіки/В серці завжди у мене є ти!/Не забуду твої очі глибокі/І усмішку твою ясну./Казали мені відпустити,/Відділити частинку себе!/Обіцяю бути сильнішою,/А ти обіцяй, що зустрінемось ще. Ці рядки донька Анастасія написала після татової смерті.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: 8-річній школярці Олександрі із Тального потрібна допомога на операцію