«Усе село вийшло проводжати Дениса в останню його дорогу»

► Небесний легіон Тальнівщини

Шановні наші читачі! Ми започатковуємо нову рубрику «Небесний легіон Тальнівщини». Воїни ЗСУ щоденно відстоюють суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Завдяки їм Україна не тільки не впала, не здалася, не скорилася, відбила російську навалу, а й стала для всього світу символом незламності та боротьби за свободу. Однак незалежність дається нам високою ціною. Захисники та захисниці віддають за Україну найдорожче — власне життя. Берегти пам’ять про своїх героїв, ушановувати їх та бути вдячними за самопожертву — шлях, який щодня обирають українці.
Із кров’ю змішана сльоза…
У серці біль, печаль
і смуток.
Таміла Зелінська
Страшна звістка облетіла теплого березневого дня село: захищаючи Україну від окупантів, від рашистської орди, загинув Денис Куліков, колишній учень Майданецької школи, патріот, Герой. З 18-ти років хлопець за покликом серця став на захист країни. Пішов і не повернувся з важких доріг! Ще такий молодий, такий юний, ще б жити та й жити! Та обірвалася ниточка його буття на злеті… Юнак недокохав, не посадив сад, не народив діток, не пізнав життя, недомріяв, недоспівав пісню, недокосив ниву, недоказав своє слово…
Куліков Денис Дмитрович народився 7 жовтня 2001 року в селі Дзвеняче Тетіївського району Київської області в багатодітній родині Ірини та Дмитра Кулікових. Він був другою дитиною в сім’ї і єдиним сином. Дитячі роки пройшли щасливо, хлопчика любили й дуже дбали про нього.

Коли Денису виповнилося шість років, родина переїхала в село Майданецьке Тальнівського району Черкаської області, де хлопчик пішов до першого класу. Як він бережно носив шкільний портфель, як пишався, що став школярем! І побігла життєва стежина швидко-швидко… Шкільні роки промайнули, як один день… Зорею засвітилася юність. У 2019 році, коли юнак закінчив 11 класів, відразу подав документи до Київського коледжу залізничного транспорту, бажав отримати професію залізничника. Та мріям здійснитися не судилося.
В одну мить, без відома мами, Денис залишає навчання й стає до праці, аби допомагати родині. Та при влаштуванні на роботу охоронником потрібен був військовий квиток. Тому хлопець почав проходити медичну комісію, готуючи документи на строкову службу… Потрапив до лав окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Поряд із проходженням військової служби знову розпочав навчання: став студентом Тальнівського будівельно-економічного коледжу Уманського національного університету садівництва. У травні 2020 року Денис був направлений у місто Біла Церква, де в складі 72-ої бригади став проходити військову підготовку. У листопаді цього ж року був відряджений на Донбас. Згодом хлопець отримав звання «старший солдат», яким неймовірно пишався. І знову побігли дні… Влітку 2021 року Дениса направили на навчання місто Десна, а восени — на ротацію знову в Білу Церкву. Під час проходження служби в АТО Денис всього себе, як завжди, віддавав справі. Керівництво характеризувало його як принципового, дисциплінованого, трудолюбивого солдата. Командир помітив у нього бойовий запал і підготував рапорт про підготовку Кулікова Дениса Дмитровича на командира роти. Попереду було море важливих справ, задумів. Та не судилося…
За три дні до повномасштабного вторгнення зателефонував мамі й сказав, що його з побратимами відправляють стояти в обороні Києва. Попередив, щоб не хвилювалася, що він живий і здоровий, що все буде добре… Мама тоді не знала, що їх 72-га бригада направлена в село Мощун, де була найгарячіша точка у війні…. Воїни ЗСУ тримали оборону прямої дороги на Оболонь. Доводилося не лише брати участь у бойових діях, а й евакуйовувати селян, надавати медичну допомогу, рятувати життя людей.
Пізно вночі з 23 на 24 лютого Денис зателефонував мамі, запитав, як справи, й сказав, що зв’язку з ним може не бути, сказав, що любить, що буде намагатися береги материне серце, і знову щиро пообіцяв, що все буде добре. Це була остання в житті його розмова з мамою…
11 березня з невідомого номера надійшов дзвінок. Телефонував волонтер Максим. Денис просив його повідомити мамі, що живий, але з багатьох причин поки не може вийти на зв’язок з рідними… Як шалено билося материне серце, як плакали очі, як стогнала душа — ніхто не знав. Мама розуміла: її син у пеклі… І знов побігли дні чекання… Одного дня обізвався побратим на ім’я Дмитро, сказав, що він служив з Денисом у 72-ій бригаді, що нині він у госпіталі, бо тяжко поранений… А побратима Кулікова вже немає на білому світі.
14 березня 2022 року, коли природа пробуджувалася від сну, коли складалися в пучечки мрії, коли все хотіло жити, радіти, нести добро й радість, коли несміливо розпускалися перші вербові гілочки, коли мала бути радість, Дениса не стало. Усе село вийшло проводжати свого земляка в останню його дорогу… Рідна вулиця, хата, мама, церква, школа, друзі…
Куліков Денис Дмитрович, якому буде вічно двадцять весен, зим і літ, указом Президента Володимира Зеленського від 05 квітня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Задля вшанування пам’яті Героя центральну вулицю в селі названо на честь Дениса Кулікова, який боронив Україну й віддав за неї життя.
Шана, вдячність, земний довічний уклін Героям, що боронять Україну від ворога, що віддають життя за життя, що для нас і сьогодні настав ранок…
Слава нашій нескореній Україні! Слава нації! Слава Воїнам Світла!

Таміла ЗЕЛІНСЬКА

Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві

Читайте нас також в Telegram!