Вісті Черкащини Уродженка Тальнівщини любить допомагати знедоленим і мріє розводити папужок
Оксана Володимирівна Покотилюк із Зеленькова на Тальнівщині – типова сільська трудівниця, яка не знає перепочинку. Постійно в русі, роботі. Відпочинок для неї – це хіба що зміна діяльності. Уже 20 років вона живе між Зеленьковим, де отчий дім, мама та Києвом, де працює. Повертаючись додому, вона відразу ж береться до сільського господарювання, віддаючи йому всі вихідні та відпустки.
Народилась 30 березня 1975 року в Зеленькові. Після школи навчалася в Каневі на перукаря. Працювала в перукарні у Майданецькому, але, на жаль, потрапила під скорочення. Якийсь час перебувала на обліку в центрі зайнятості, потім працювала на пошті, в РЕМі. У Майданецькому закінчила водійські курси. Згодом переїхала до Києва, де живе та працює й нині. Спершу в столиці працювала кондуктором. На роботі познайомилась із майбутнім чоловіком, Іваном – водієм тролейбуса. Одружились. Разом з чоловіком вступили в Тальянківський технікум, чоловік освоював там фах механіка, Оксана – агронома. Певний час робила секретарем у депо, потім стала кіоскеркою. Понад 15 років торгує у кіоску. Поміж колег Оксана Володимирівна впевнено тримає першість із продажу, за що керівництво її часто преміює. В цьому році, зокрема, жінка отримала вже 5 подарунків, серед яких айфон «16 плюс» за 100 тисяч, дві пари навушників по 11 тисяч, сковорода «Тефаль» та ін.
Найбільша розрада та гордість пані Оксани – її син Володимир. Юнаку сімнадцять. Навчається в коледжі у Тальянках на 3-му курсі. Обрав фах механіка, як і батько. Викладачі хвалять. Добре знається на техніці, може сам відремонтувати авто, мотоцикл, скутер. Любить рибалити, займається бджолярством. Взагалі хлопець має золоті руки. З 9 років усе робить сам. Може й плитку покласти, й облаштувати відеоспостереження. «Золота дитина», – каже мама.
У вільний час Оксана Володимирівна займається квітникарством: вирощує квіти (троянди, тюльпани, хризантеми) та розводить вазони: кактуси, каланхое, фіалки. Раніше любила в’язати, але зараз ніколи. Любить створювати красу: зробила вдома затишну альтанку, євроремонт маминого будинку.
Родина має домашнього улюбленця – кавказьку вівчарку, до якого ставляться як до повноправного члена сім’ї.
Щедра душа Оксани Володимирівни спонукає її допомагати людям. Жінка не може пройти повз, оминувши чужу біду: допомагає продуктами, подарунками знедоленим та стареньким.
Мрії в нашої героїні є глобальні (як і всі українці жінка мріє про мир) і буденні. «Мрію вийти на пенсію й повернутись в село. Дуже хочу повернутись до розведення папужок. Колись в мене їх було близько ста п’ятдесяти. Такі милі! Один говорив, інший гавкав. Довелось роздати, коли змушена була перебратись на роботу в Київ. А ще мрію виграти путівку й відвезти всю родину кудись на відпочинок», – розповідає.
30 березня Оксані Володимирівні виповнюється полудень віку. Хочемо побажати їй реалізації всіх мрій та задумів, добрих, щирих людей на життєвому шляху, міцного здоров’я, родинного затишку, успіхів і незмінної удачі в роботі. Хай добро, яке вона випромінює, вернеться до нею сторицею!!!
З повагою редакція газети «Новий Дзвін»
