Вісті Черкащини У Тальнівській «аварійці» пам’ятають, як у місті ще не було газопроводу
Як прийнято вважати, саме «аварійку» треба викликати, коли зламався котел чи не працює газова плита. Однак так думати помилково, бо ж завдання працівників аварійної служби – ліквідувати витік газу. А тому і дзвонити сюди варто, коли почули найменший його запах. Водночас якщо газове обладнання вийшло з ладу, не варто ремонтувати його самотужки. Як не слід і закривати оголовки котлів від вітру саморобними захисними щитками, що може призвести до біди. Найкращий спосіб користуватися блакитним паливом безпечно – укласти договір з Тальнівським відділенням АТ «Черкасигаз».
Отже, щоб побачити й почути, як працює «аварійка» у Тальному, ми подалися безпосередньо до підрозділу. Приміщення знаходиться впритул до діючого кладовища.
– Газ – це не вода. Я всім про це кажу. Вода може бігти довго, але коли так бігтиме газ, це може закінчитися трагедією, – наголошує Леонід Красновський, щойно починаємо розмову. Старшим майстром аварійно-диспетчерської служби у Тальному він працює останніх 4 роки. Загалом має 10 років стажу. Свого часу закінчив Тальянківський технікум, потім Одеську академію архітектури та будівництва. Починав, як розповідає, обхідником, потім працював у службі катодного захисту, пізніше був майстром підземних газопроводів. Нині у штаті має 15 осіб. Серед них є багато «старожилів», які працюють тут по 20-30 років.
На місці застаємо зміну у повному складі. А це 3-є людей. Майстер зміни Олег Баланюк щось записує в журнал. Саме він керує бригадою, відповідає за зміну. Каже, до роботи йому не звикати, адже працює у газовому господарстві з 1989 року, останні 3 – на «аварійці».
Радіє новенькій службовій машині водій зміни Василь Коваленко. За кермом – з 1993 року. До появи автівки, каже, як тільки не доводилося добиратися до сіл на старенькій машині та ще й по таких поганих дорогах: ремонтувати треба було мало не на ходу. Хоч працює чоловік водієм, однак в авто під час аварійних викликів зазвичай не сидить: роботу того ж слюсаря він знає від «А» до «Я», тож за необхідності завжди може підсобити.
До речі, як розповідає старший майстер, минулого року вдалося обновити левову частку обладнання. Служба отримала, зокрема, нові ключі, старі шафи замінили на нові, на газорозподільних підстанціях встановили автоматику, поставили нові регулятори. Приємно, що ця служба автоматизована. Так, на монітор виводяться основні показники по кожній з підстанцій: «На сьогоднішній день ми бачимо абсолютно всі села», – каже Красновський.
Справжнім «старожилом» бригади є слюсар Володимир Дунаєнко. Чоловік прийшов на роботу у газове ще після закінчення школи, у 1985-му, а через 3 роки почав працювати в аварійній службі. Професійну освіту і досвід роботи здобував одночасно.
– Раніше було як: приймали на роботу, а тоді посилали в Черкаси, був там учбовий комбінат, – пригадує Володимир Григорович. – Як прийшов, тоді ще ж не було природного газу, все тільки намічалося. В основному балонами користувалися. У Здобутку газ у балонах був перше, ніж у Тальному. Це мені старожили розказували, як я на роботу прийшов. Працювали тут Микола Васильович Шпичка, Каракуля, який все своє життя тут проробив.
Нині, як розповідає старший майстер Красновський, молодь обирає професію газовика все рідше. З Тальянок, де навчають цій професії, працювати за освітою випускники не йдуть, віддаючи перевагу заробітку з вищою зарплатнею.
Леонід Красновський називає роботу в аварійно-диспетчерській службі нелегкою, адже ніколи не знаєш, що може чекати на тебе в наступну хвилину чи годину. Саме тому, каже, тут ніколи не бажають спокійної ночі, бо як побажають – знай, що ніч буде нелегкою. До речі, справжнім «заспокійливим» на базі є живий куточок – риби, а ще вгодований попелястий кіт з професійним ім’ям «Адеес» (саме так звучить абревіатура служби). Його прихистили якоїсь зими.
Як каже Леонід Валерійович, випадки під час роботи трапляються різні. Особливо важко, коли на очі трапляються страшні картини наслідків пожежі. Іноді до біди призводять безглузді вчинки. Розповідає, як було люди прив’язали до газової труби корову – та рвонула й перервала трубу. А то, каже, якийсь житель вирішив «відремонтувати» перерубану ним газову трубу ізоляційною стрічкою: замотав і прикидав землею. Такий «ремонт» дав про себе знати досить швидко.
– Он на вулиці Толстого, – каже Красновський. – Робили дорогу. Нас повинні були попередити про це, але цього ніхто не зробив. Ніхто не проконтролював, а техніка важка – щебінь, камінь возили. От і продушило в газовій трубі дірку. І все: ми зірвали новий асфальт, щоб заварити кусок труби. Не залишити ж, щоб газ ішов із землі? Перед тим, як щось робити, треба погоджувати, – пояснює.
Проблемою, як розповідає Леонід Валерійович, нині є будинки у селах, де ніхто роками не проживає, ті, де немає власників, але оселі під’єднані до мережі газопостачання. Такі, каже, ймовірно, будуть відрізати – все задля безпеки. Питання наразі вивчають. «У Червоному, наприклад, безхатьки залізли до хати, яка пустувала. Вони позривали пломби, усе повідкривали, запалили костра посеред хати і гріються», – розповідає чоловік.
До речі, щоб викликати «аварійку», не потрібно знічуватися, коли, набравши звичне «104», вам відповідатимуть з Черкас: ваш виклик обов’язково переадресують на Тальне, тому варто зразу повідомляти причину виклику та місцезнаходження, прізвище, не зайвим буде номер телефону, аби до вас могли доїхати якнайшвидше. Виклики записуються, тож варто подбати й про культуру мови.
Ольга ОСІЯНЕНКО
