У школі на Тальнівщині шиють медичні бандажі

Три дні знадобилося працівникам Кривоколінського НВК на Черкащині, щоб пошити півтори сотні медичних бандажів.

Останнім часом тальнівські волонтери отримують замовлення на великі партії цих спеціальних кровоспинних бинтів. У технології їх виготовлення, здавалося б, немає нічого складного. На 2-метровий еластичний бинт нашивається марлева пов’язка, що складається з 36 шарів, та пришиваються два пластикові елементи – для кріплення та щоб стиснути рану і зупинити кров. Як кажуть кравчині, які не вперше виконують ці замовлення, особливо загайно різати та складати марлю, адже йде вона 10-метровим відрізом. Тому й виникла ідея створити такий собі мініцех з пошиву бинтів. Її втілювати взялися жителі Кривих Колін. Спершу серед місцевих ми шукали, хто має швейну машинку та погодиться шити бинти.

Зголосилася лише 82-річна Марія Никифорівна Реньгач. Тоді адміністраторка села Алла Півторак запропонувала залучити працівників НВК. Варто додати, що від початку війни там безупинно трудяться на підтримку ЗСУ. Чого тільки не робили вправні господині, аби підтримати своїх захисників: ліпили вареники, пекли пиріжки, закривали каші, тушонки, паштети, голубці, солили сало, робили намазки. Навіть додумалися крути самокрутки і набивати їх тютюном. А коли постало питання шити бинти, відразу погодилися. Щоправда, закрутки для потреб ЗСУ ніхто не відміняв – паралельно ще й консервують сезонні овочі та фрукти, що зносять місцеві жителі.
Того дня у школі за роботою ми застали більше десятка жінок: Любов Панузик, Людмилу Коноваленко, Ліду Пехтерьову, Олену Колеснік, Валентину Закусило, Олену Вербіну, Олену Реньгач, Вікторію Довбнюк, Діну Остропольську та Тетяну Півторак. І, звісно, директорку Тетяну Поправку та адміністраторку Аллу Півторак.

За головного майстра у кривоколінських дівчат – професійний технолог швейного виробництва Ольга Стемківська. Ольга Василівна вже пошила не один десяток бандажів. А тепер приїхала в село навідати стареньких батьків, допомогти по господарству, от і прийшла проконсультувати працівників школи. Із собою прихопила з Тального власну швейну машинку. Процес відразу налагодили, визначили, хто за що відповідає, – і вперед.
– Ні на мить не сумнівалася у Кривоколінцях. Мені як сказали, що так можна, я подумала: все, буде діло, – розповідає Ольга Стемківська, на мить піднімаючи очі від шитва. Поряд із нею – навпроти вікна, також за швейною машинкою, вчителька фізкультури Валентина Закусило додає: «Ви зважайте, ми ж сільські жінки. Треба й вдома попоратися: покосити, повичищати, бо чоловік та син на фронті». Інші лише кивають головами, погоджуючись з колегою. Зрозуміло: також чекають чоловіка чи сина з війни.
Працюють жінки дружно та злагоджено. Четверо – по дві пари – складають марлю, одна відрізає, інша прасує, ще двоє приколюють булавками готові пов’язки до бинтів, вдвох працюють за швейними машинками. А потім, хто звільнився, пришивають кріплення. За роботою обговорюють новини з фронту, обурюються діями рашистів по відношенню до мирного населення. Коли дізнались про пожежу від влучання ворожої ракети у торговий центр у Кременчуці, не могли стримати сліз.

– Чи знаєте, яку важливу справу робите? – запитую.
Дівчата у відповідь:
– Та що ми, от наші захисники, вони – справжні Герої. Хіба можна сидіти склавши руки? Це той мінімум, що ми можемо для них зробити. Якби ви знали, як нам хочеться пошити святкові сукні, напекти духмяних короваїв, нарвати найкращих квітів і зустрічати їх тут з Перемогою! Тоді влаштуємо справжній пир! А поки робитимемо все, щоб цей день скоріше настав.

Ліна ЯЛОВСЬКА

Читайте також: На Звенигородщині взялися за ремонт дороги власними силами

Читайте нас також в Telegram!