У селі на Тальнівщині є давня криниця, яка має свою історію

Гордашівка – мальовниче село на Тальнівщині, розташоване на обох берегах річки Гірський Тікич. Його назву в народі тлумачать по-різному. Мовбито в давнину на цьому місці стояв табір татарської орди: орда – ордашівка – Гордашівка. Наприкінці XVII століття заснував село якийсь Гордаш, звідси й Гордашівка. За давніх часів синонімом слова «єврейка» була лексема «шівка»: горда єврейка – горда шівка – Гордашівка.

– Наше село – це горбиста, скеляста місцевість, – каже гордашанка Тамара Гаюн. – Я зібрала матеріали про всі громадські криниці. То сама історія. Криниці – то джерела життя людського. У них, як і саме буття, і вічність, і щастя, і справжня любов. Свідок страшних подій 1932-1933 голодних років – Херсонцева криниця. Розповім те, що чула від людей, що записано.

У Гордашівці, на березі річечки Мошурівка, притоки Гірського Тікича, є криниця. Стоїть, немов сама скорбота й туга, задивившись журно в чисті води. А коли підійде подорожній води напитися, криниця, здається, аж посвітлішає. Крутиться коловорот, опускаючи відро. Рипить старий зруб, наче промовляє: «Обережно крути, повільно відро тягни, подумки згадай добрим словом того, хто нас спорудив. Згадай і пом’яни, щоб захистила тебе доля від тієї біди, очевидцями якої були й криниця, й укриті каменем річкові береги».

У роки громадянської війни прийшов до села чоловік. Його імені, на жаль, уже ніхто не пам’ятає. А от що називали Херсонцем, знає багато гордашан. Мабуть, прийшов у село цей чоловік з Херсонських степів, покохав жінку-вдову з чотирма дрібними діточками, за батька їм став. Мав добре серце й роботящі руки. Шнур поля на совість обробляв, хатину на березі Мошурівки збудував – господарював до ладу. Народжувалися й спільні дітки. Кожному поповненню в сім’ї радів Херсонець. Мріяв млин поставити, щоб самому користь мати і людям було де зерно змолоти. Місце спорядив, камінь для жорен виписав, та не судилося.

Чорний голодомор прийшов і до його господи. Опустіла комора: забрали все. Ні зернини. А їсти просять восьмеро дітей. Дружина під серцем дев’яте носить. Зчорніла від горя, сльози виплакала. Зібрала останні сили й пішла до Тального на хустку тернову хоч окраєць хліба дітям виміняти. Не дійшла: сил забракло. Опухлі ноги-колоди підвели. Впала у видолинку на шпали й більше не піднялася. Не судилося дітям їсти принести. Не судилося ненародженому дитяті світ білий бачити.

Згодом помер і Херсонець, а за ним усі його восьмеро дітей. Так у хаті й згасли їхні душі, мов тонесенькі воскові свічечки догоріли. Немає слів, якими можна було б описати ту картину, що побачили люди, зайшовши через декілька днів у Херсонцеву хату. Діти мертві. Усі. У хаті – нестерпний сморід. Вилами й лопатами довелося виносити їхні зітлілі тіла й тут же, біля хати, в одній ямі поховати.

Немає Херсонцевої хати. Немає дворища. Лише лежить німий свідок тих часів – камінь для майбутнього млина. Він мав молоти зерно на хліб, а перемолоти довелося горе людське.

Нижче Херсонцевого двору знаходиться криниця, викопана його руками. Вода в ній чиста-чиста, мов поминальна сльоза. Шумлять листом біля неї стовбуристі осики, бережуть спокій і прохолоду джерельної води. П’ють її люди й згадують Херсонця. Буває, приходять не лише води набрати, а й окраєць хліба на цямрини покласти. Склюють його птахи, а люди так пом’януть тих, кого голод скосив, хто жити хотів, хто прагнув творити добро, хто живе в пам’яті односельців, чий витвір рук – криниця – і досі стає в пригоді багатьом гордашанам і подорожнім.

Гордашанка Марія Баланюк розповідає, що років п’ять тому зібралися небайдужі кутяни й вирішили власними силами відремонтувати пам’ятку:

– Майстровитий чоловік Іван Олександрович Суховий взявся до справи. Допомагали добровільні помічники: Іван Радченко, Дмитро Григорович Саламаха, Володимир Лисичкін, Петро Гресько, з Києва із сином та зятем приїхав Дмитро Олексійович Саламаха. Щира дяка всім за участь у добрій справі. Кожен старався для загального добра. Гордашани отримали неоціненну чисту джерельну воду, упорядковану криницю, яка упродовж багатьох років служитиме добрим людям, нагадуватиме всім, що добро незнищенне.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Повернули плащаниці та обігрівач: московський патріархат зі скандалом і грабунком покинув церкву у Вишнополі