Вісті Черкащини Тепло долонь: як жінка із села на Тальнівщині допомагає творити Перемогу
Україна бореться з одвічним ворогом, який прагне знищити її самобутність, свободу й душу. Проте український народ, об’єднаний болем і вірою, мужньо захищає свою землю. У цій боротьбі важливу роль відіграє волонтерська допомога, що не лише забезпечує захисників необхідними речами та їжею, але й дарує тепло і віру в Перемогу.
Катерина Безугла, посестра відомих на Тальнівщині «Павлівських бджілок», утілює найкращі риси українського народу: щирість, доброту, невтомність і любов до своїх земляків. Її життя – це історія про талант, відданість та патріотизм. Вона не боїться висловлювати свою думку, а її слова – це мудрість, здобута роками.
З початку повномасштабної війни Катерина Василівна готує пиріжки воїнам і воїнкам. Скільки любові та позитивної енергії вона вкладає у свою справу! Це і є справжня велич нації – у її безмежній любові до землі та її захисників.
«Пиріжки смажу на олії, начинки – різні: з капустою, горохом, а інколи з чим вийде, – з усмішкою розповідає вона. – Якщо замовлення велике, то ліплю 106 штук, а якщо менше – то 56. «Бджілки» вже привезли мені два центнери борошна, а я випекла п’ять центнерів і ще двадцять кілограмів. Завжди намагаюся готувати з продуктів, які вирощую сама або купую безпосередньо в місцевих – усе, що з моєї землі».
Господиня працює лише вночі, аби пиріжки були свіженькими та пахучими. «Бджілки» забирають їх о восьмій годині, коли вони вже встигають трохи охолонути. І все це для того, щоб волонтери того ж дня доставили передачу на передову, де наші бійці чекають на цю смачну підтримку.
З подальшої розмови дізнаємося, що пані Катерина пройшла шлях крізь роки, несучи на плечах нелегкий тягар відповідальності. Її життя – це історія про силу духу, про незламну волю, про те, як жіноча рука може творити дива. Була сільським головою в Онопріївці та Павлівці Першій, очолювала колгосп-мільйонер, будувала водопроводи, дороги, школи, дитсадки – усе, що робило життя її односельців кращим. Працьовиті руки, що звикли до землі, тримали кермо влади, а потім – крейду, навчаючи дітей математики. Дві освіти – учителя й агронома, дві різні сфери життя. В основі ж – одне щире бажання – зробити світ кращим. Історія Катерини Безуглої – справжня поема про силу жінки, про її здатність творити, будувати, навчати, жити й любити.
«Прочитала всю сільську бібліотеку, сини й онук Андрій передають книги, адже купувати їх постійно — дорого, — зізнається Катерина Василівна. — Деякі з них читаю по кілька разів. Особливо запам’яталися книги Валентини Мастєрової «Смарагд» та Світлани Талан «Не вурдалаки». Після смерті чоловіка Миколи Олександровича часто повертаюся до рядків з останнього роману: «У хаті без тебе оселився смуток. Він плутається під ногами, ховається в кутках, заповзає в кожну шпарину, проникає під наше ліжко, залазить холодом під нашу ковдру. Смуток оселився навіть між сторінками твоїх улюблених книжок. «Якби не читала запоєм, не знаю, як би жила».
Ще одне захоплення жінки – вишивання. Скільки жінка себе пам’ятає, стільки й малює узори ниткою на тканині. Подушечки, наволочки, блузи, плаття, скатерки – кожен стібок несе в собі частинку її душі, її тепла. Синам та онукам вишила по два рушники. На весіллях на одному коровай несли, другий – під ноги молодятам стелили. А тепер вона вже готує гостинці правнукам.
Вишиті Катериною Безуглою рушники нині подорожують світом. Деякі з них знаходяться в Англії та Америці, бо вона дарувала їх на згадку про Батьківщину людям, які колись жили в Україні. «Люблю яскраві барви, тому для візерунків обираю лише насичені кольори», – каже вона, показуючи свої роботи.
Як бачимо, героїня нашої оповіді творить навколо себе життя, сповнене добра і тепла. Її праця, тепло й невтомна енергія додають сили тим, хто захищає нашу Батьківщину, дарують надію і віру в Перемогу. Її історія – символ того, що навіть у найважчі часи людина може залишатися світлом для інших, зберігати й передавати традиції, нести любов і добро.
І сьогодні, коли над Україною знову гримить війна, саме такі люди, як Катерина Василівна Безугла, – серце народу. Вони нагадують нам, що боротьба відбувається не лише на полі бою, а й у тилу: через щиру допомогу, підтримку і любов до ближнього.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
