Вісті Черкащини Театральний гурток у селі на Тальнівщині: сучасне мистецтво з українським корінням
У звичайному селі на Тальнівщині зародилося щось неабияке – театральний гурток, який поєднує сучасне мистецтво з глибокими українськими традиціями. Ця історія показує, як це об’єднує та надихає, змінюючи культурне життя всієї громади.
2018 року, коли Люся Чурпіта прийшла до Здобутківського будинку культури, усе й почалося. Разом з директоркою Вірою Боровець вона ініціювала створення театрального гуртка, прагнучи запропонувати громаді щось справді цікаве.
Спершу обмежувалися камерними сценками для концертів – кількома акторами й лаконічними постановками. Проте з приходом пандемії та чорних днів великої війни, гурток відкрив для себе силу відео. Ролики аматорів зі Здобутку торкнулися душ далеко за межами Тальнівщини.
Від вареників до Купала
Перший зняли під веселу пісню «Ой мій милий вареників хоче». Відео стали їхнім голосом – простим і водночас глибоким. У них – гумор, традиції, міфи й буденне життя.
Останній ролик присвячений Купайлу. До постановки вперше долучився тальнівець Микола. За словами пані Люсі, він був зачарований і водночас здивований. Лісові квіти, сплетені вінки, пошук цвіту папороті – усе оживало на екрані. Мовби з глибин стародавніх легенд виходила невидима сила, що торкалася кожного кадру. Свято сповнене таємниць, які лише починають розкриватися.
Люди гуртка: відданість і натхнення
Серцем колективу є Віра Боровець, Люся Чурпіта, Оксана Ковальчук, Оксана Фодор та Лариса Червінська. Вони – справжні творчині: пишуть сценарії, шиють костюми, знімають і монтують відео. Особливо зворушує історія пані Оксани. Її чоловік зараз у полоні, а син – на фронті. Для неї участь у «Кумасях» – ковток сили, спосіб триматися й знаходити світло навіть у глибокій пітьмі.
«Кожна наша вистава – маленький всесвіт, де живе правда й віра у краще», – каже Люся Петрівна.
Як народжується сценка
Ідеї часто приходять уночі: хтось кидає зернятко, а команда спільно його пророщує. Потім усі збираються разом, щоб обговорити костюми, вибрати локації та підібрати музику. Люся відповідає за технічну частину: зйомку, монтаж і звук. Репетицій небагато, але кожен рух і погляд відточені. А ритм музики та імпровізація часто дарують найзворушливіші моменти, що згодом дивують глядача на екрані.
Костюми і декорації: з музею, від людей і власноруч
Костюми беруть з музейної кімнати при клубі. Там зберігається безліч вишиванок, хусток і старовинного одягу. Частину приносить сама громада, щедро ділячись своїми скарбами: шароварами, чоботами, аксесуарами. Якщо потрібен сучасний акцент, його обережно поєднують з традиційним. Для узвичаєних сцен використовують музейну кімнату, але зйомки проходять і на природі: у полі, саду, лісі.
Нести традицію через екран
Головна мета гуртка: не дати згаснути українським традиціям, а вдихнути в них нове життя. І роблять це аматори не за допомогою сухих заходів, а завдяки своїм колоритним відео. Чи то Великдень, чи Купала, вечорниці, народні гуляння або повсякденні сценки – усе подається невимушено, з гумором та без зайвого пафосу. У наш час, коли екран замінив сторінки, такий підхід став запорукою того, що традиції достукаються до кожного й залишаться з нами надовго.
Відео і платформи: чому YouTube
Усі відео «Кумасів» знаходять свій дім на YouTube, основній онлайн-платформі гуртка. На відміну від Facebook, який часто блокує звук через музику, саме цей відеохостинг дозволяє публікувати ролики без обмежень. Звідси вони розлітаються в соцмережі, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Наразі аматори можуть похвалитися вже понад п’ятьма повноцінними відео.
Люся Чурпіта – майстриня монтажу. Ретельно збирає кадри, підбирає музику й звуки природи, перетворюючи розрізнені фрагменти на захопливі історії. Часто випадковий звук чи пісня запалюють нові ідеї. Так «Кумасі» поступово перетворили свій гурток на невеличку, але справжню кіностудію.
Замість епілогу
Кожен ролик – не лише данина традиціям, а й потужний меседж надії та єднання. Доказ того, що навіть у найменшому селі може зародитися щось велике, здатне надихати тисячі й зберігати нашу ідентичність для прийдешніх поколінь.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
