Вісті Черкащини Тальнівський Петропавлівський храм ПЦУ втратив свою душу
У серпні відійшов у вічність паламар Ігор Швачко, який, за словами парафіян, був справжньою опорою святині. Про нього розповів настоятель, благочинний Тальнівської громади Андрій Гаргат.
Тільки відзначив 50-річчя…
«Ігор народився з ДЦП. Мати завжди була поруч: виходжувала, була поряд на численних процедурах і підтримувала кожен крок свого сина, – каже священник. – Він же прагнув відчувати життя повноцінно й боявся його втратити. Часом лікування давало надію, і з’являлися перші позитивні результати».
За словами отця Андрія, навіть коли було боляче й важко, чоловік залишався добрим і щирим. Сміявся від душі, знаходив радість у кожній дрібниці й завжди прагнув спілкування. Кожна складність ставала для нього можливістю довести собі: можна рухатися вперед. Ігор прожив лише 50 років. Пам’ять про нього залишилася теплою: про сміх, силу, щирість і любов до життя, яку він дарував усім, хто був поруч.
Шлях до храму
Спершу Ігор служив паламарем у церкві Московського патріархату. Проте в пошуках справжньої духовної близькості та внутрішньої гармонії, він разом із матір’ю зробив важливий крок і приєднався до Православної Церкви України. Ця подія стала знаковою для інших щирих та побожних людей, багато з яких приєдналося до Петропавлівського храму ПЦУ. Ігор завжди був серед тих, хто підтримував нову громаду, зустрічав кожного відвідувача й допомагав усім, хто переступав поріг святині.
Відтоді понад десять років він віддано паламарював у Петропавлівському храмі Тального, виконуючи свої обов’язки з глибокою вірою та щирою відданістю, ставши душею парафії. Часто звертався з добрим словом до дітей, показував, як правильно тримати свічку, а батькам тихенько підказував порядок служби. Його тепло й доброта створювали атмосферу затишку, спокою й щирої присутності.
«Ми з ним служили разом недовго, адже я лише другий рік як настоятель святині, – розповідає отець Андрій. – Але знаю Ігоря давно, бо неодноразово доводилося бути поруч із ним на літургіях ще за попередніх настоятелів».
Обов’язки паламаря
Ігор Швачко виконував усі обов’язки паламаря з надзвичайною відповідальністю. Подавав кадило, виносив свічки, супроводжував священника під час кадіння, приймав і подавав книжечки за здоров’я або за упокій, готував просфори для проскомідії; допомагав священнику облачатися; прибирав вівтар і стежив за чистотою; бив у дзвони; допомагав під час причастя, тримаючи плат, щоб нічого не впало. Усе виконував бездоганно. «Йому не треба було нічого нагадувати, навпаки сам міг підказати. Усе знав, навіть повечірні», – стверджує благочинний.
Брат привозив Ігоря до церкви майже до останнього. У паламарському облаченні, сидячи у вівтарі, він сповідався, причащався й інколи допомагав під час служби. У стихарі й поклали паламаря в домовину.
Післяслово
«Ігор Швачко залишився в нашій пам’яті як приклад відданості, щирої віри й любові до Бога. Справжнє служіння народжується не з обов’язку, а з глибини серця, яке горить любов’ю до храму і ближнього, – підкреслює благочинний Тальнівської громади Андрій Гаргат. – Навіть після його відходу ми згадуємо його усмішку, лагідні слова й тихі підказки. Наш паламар залишив по собі тепло, яке продовжує жити в храмі й у серцях людей».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
