Тальнівські таксисти поділилися особливостями своєї роботи

«Найунікальніший вид клієнтів – це пасажири п’яні»

22 березня в таксистів – професійне свято. Нині важко уявити життя без послуг таксі. Адже часто ми запізнюємося на роботу, потяг чи важливу зустріч і в такому разі звертаємося до таксистів.

Професія водій таксі, попри збільшення кількості автомобілів у населення, завжди затребувана. І у цій сфері завжди буде попит на професіонала, який добре знає місто, вчасно доставить пасажира до місця призначення та їздить на справному, охайному транспорті. Проте, щоб опанувати нелегку професію таксиста, недостатньо мати лише посвідчення водія і справне авто. Важливо вміти перевтілюватись у священика, щоб вислухати сповідь пасажира, та психолога, щоб дати йому пораду. Саме такими секретами таксування поділилися із читачами таксисти з Тального.

Юрій Плисюк

Рік часу таксує в Тальному 21-річний Юрій Плисюк. Його машину добре знають у районі щебеневого заводу, де він живе. Після закінчення Тальнівської школи №3 Плисюк пішов навчатися у Тальнівський будівельно-економічний коледж. За фахом працювати не довелося. Попрацювавши деякий час на заправці, пішов у вільне плавання – таксувати. Довго не вагався: права мав ще з 19 років, водити любив, батько для роботи позичив свою автівку. Це була «Чері Амулет». Згодом пересів на власну «дев’ятку». Щоправда, по бездоріжжю нею не завжди проїдеш. В ожеледицю чи заметілі (а таксувати доводиться завжди) позичав у батькa Volkswagen. Каже, що професія йому подобається, і заробляти можна непогано, головне – мати бажання. Та, щоб здійснити свою мрію (Юрко тримає її в секреті), вирішив поїхати на заробітки в Польщу. Не таксувати, працювати на заводі. Аби працювати таксистом у чужій країні, треба добре знати мову, місцевість, дороги. Пригадує, як в Тальному починав таксувати, то часто розпитував у старших колег, якщо чогось не знав, радився.

А ще таксувати, на думку Юрка, – це бути психологом. Буває, сідають пасажири, яким треба виговоритися, і незнайомому таксисту вони довіряють більше, ніж будь-кому. Є й такі, що зверхньо ставляться: мовляв, знай своє місце, прислуго. Проте найунікальніший вид клієнтів – це пасажири п’яні. «Їм відразу музику голосніше, вікна навстіж, двері відчини, подай! – каже Юрко. – А жінки, то можуть і приставати, коли «готові». Та я на роботі відповідальний завжди – щоб там не було, доставлю, куди просять. І оплату візьму по совісті». Трапляється, в таксі люди забувають речі, Юрко завжди шукає пасажира й повертає. Недавно знайома забула годинник. Зателефонував – забрала.

Першого свого клієнта Плисюк ніколи не забуде. Ним був його однокласник.

 

Своїм колегам – таксистам – Юрій бажає терпіння, вдячних пасажирів та достойного заробітку.

Олександр Потапов

Водій таксі, 30-річний Олександр Потапов зустрічає мене на місці, де традиційно збираються всі тальнівські таксисти – в центрі міста, біля кільця. Він стоїть біля свого «Ланоса». Таксистом Олександр працює вже 3 роки. За цей час вивчив людей, змінив кілька разів авто та знає всі вулиці і навіть найглухіші вулички на Тальнівщині.

– Спочатку це був вимушений крок, щоб заробити грошей. Згодом я знайшов себе в цій роботі, вона почала приносити задоволення. Мені завжди подобалося спілкуватися з різними людьми. До того ж кермо – це моя стихія, до душі мені водити автомобіль. Тому, можна сказати, що робота в таксі для мене поєднує хобі і засіб заробітку.

Молодий таксист зізнається, випадки за час роботи бували різні: «І породіллю в пологовий поспіхом доставляв, і автобус доганяли, бо люди запізнювались, жінку з сердечним приступом віз до лікарні на шаленій швидкості. Всяке бувало, – розповідає співрозмовник. – А як напідпитку сідають, то музика їм не така, то їду не так, то давай швидше, то повільніше. Клієнти є різні: і грубіяни, і привітні. В мене вже є багато своїх постійних. Я вивчив хто любить поговорити, а хто помовчати. Свою бесіду стараюсь не нав’язувати, якщо людина хоче в тиші їхати. В таксистів схожі риси мають бути, як у барменів – інколи треба вислухати людину, можливо щось порадити, підтримати. Я завжди намагаюсь підлаштовуватись під клієнтів, особливо під тих, хто з дітьми: вмикаю мультика, коли дитина плаче, пригощаю солодощами, якщо є. Також інколи доставляю людям додому те, що їм потрібно: ліки, продукти та інше. Але в окремих випадках відмовляю, це, наприклад, коли посеред ночі телефонують, щоб алкоголь підвіз чи цигарки. Часто буває, коли люди щось забувають в машині: окуляри, гаманці, парасольки, електронні сигарети і так далі. Я завжди все повертаю».

– Чимало людей вважають, що робота в таксі – це як остання інстанція для тих, хто просто не може або не вміє заробити іншим шляхом. Чи є доля правди в цьому? – запитую.

– Вони думають, що робота в таксі не вимагає особливої кваліфікації, тому підходить для всіх. Але з цим я не можу погодитись. Ми відповідальні за безпеку пасажирів, наприклад. Я ж люблю свою роботу. Насамперед за те, що вона дозволяє мені бути вільним. Я сам створюю собі графік: вирішую, коли у мене вихідний чи коли я можу поїхати додому.

Щиро вітаємо наших водіїв таксі з професійним святом. Нехай дороги нарешті стануть якісними, пасажири привітнішими, дорожні служби ефективнішими і на шляху буде завжди безпечно! Бажаємо вам міцного здоров’я та успіхів у всіх справах.

Ліна ЯЛОВСЬКА, Катерина КІХТЕНКО

22.03.2021 09:00
Переглядів: 2157
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.