Вісті Черкащини Тальнівська центральна бібліотека про «генетичний код 6 січня: три обличчя української долі»
В українському календарі є дати, що здаються невипадковими. 6 січня, на Водохреща, доля подарувала Україні трьох геніїв слова: Степана Руданського, Володимира Сосюру та Василя Стуса. Різні епохи, різні стилі, проте одна спільна вісь – непереможна любов до України, пронесена крізь відстані, заборони та випробування.
У Тальнівській центральній бібліотеці цьогоріч особливу увагу приділили цьому магічному збігу дат. Як зазначає провідна спеціалістка закладу Ніна Діякевич,
ці три постаті – це передусім символи тяглости нашої культури, а вже потім імена з підручника.
Голос народної душі
Першим у цьому сузір’ї з’явився Степан Руданський (1838–1873). Ця постать поєднує в собі щирий народний гумор та глибокий трагізм. Будучи лікарем за фахом, він зцілював не лише тіла, а й дух нації своїми знаменитими «співомовками». Перебуваючи на службі в Криму, далеко від рідної Подільської землі, митець створив шедеври, що стали народними піснями.
«Для Степана Руданського Україна була втраченим раєм, за яким він тужив усе життя, – зауважує Ніна Діякевич. – Поезія «Повій, вітре, на Вкраїну» – молитва людини, яка серцем ніколи не покидала рідного дому, попри тисячі кілометрів відстані».
Між ніжністю та вогнем
Рівно через 60 років після Руданського, у 1898-му, народився Володимир Сосюра – найніжніший лірик ХХ століття. Його життя сповнене болісних суперечностей: від козака Армії УНР до радянського поета, якого влада то підносила, то нещадно цькувала за «буржуазний націоналізм».
Вірш «Любіть Україну» став маніфестом, який неможливо було знищити жодними заборонами. Поет довів, що патріотизм – то інтимне, майже сакральне почуття.
«Сосюра зміг поєднати в одному рядку інтимну сповідь і високий громадянський пафос, – підкреслює пані Ніна. – Його слово було джерелом сили для українців у найважчі часи, нагадуючи, що Батьківщина живе в нашій душі й пам’яті, тому її неможливо відібрати».
Незламність як мистецтво
Ще через 40 років, у 1938-му, на білий світ прийшов Василь Стус. Його поезія давно переросла звичайні слова, ставши чином та моральною позицією, викупленою ціною власного життя. Стус став уособленням стоїцизму та неможливості компромісу зі злом.
Народжений на Донеччині, він став голосом усієї України, яка прагнула свободи. Навіть у холодних камерах радянських таборів Василь Семенович залишався вільнішим за своїх катів, бо мав у собі «Україну, яку носив як серце».
«Василь Стус – найвищий ступінь відповідальності поета перед своїм народом, – каже Ніна Діякевич. – Сьогодні його рядки звучать як ніколи актуально. Він вчить нас, що фізична відстань чи навіть стіни в’язниці не мають влади над людиною, яка має чітку внутрішню сутність».
Післяслово
Три поети, народжені 6 січня, утворюють символічний трикутник української ідентичності.
Руданський дав нам мову та народний корінь.
Сосюра наповнив наш патріотизм живою емоцією та любов’ю.
Стус перетворив це почуття на незламну броню й моральний орієнтир.
Сьогодні, коли українське слово знову стає інструментом боротьби за існування, досвід цих трьох митців є нашим неоціненним скарбом. Вони довели: Україна – це простір, який ми носимо в собі, де б ми не були і які б випробування не випали на нашу долю.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
