Вісті Черкащини 
Тальнівщина в жалобі: на щиті повернувся до рідного Вишнополя Захисник України
Сьогодні над нашою землею знову звучить тиша болю. Ми провели в останню дорогу нашого земляка, воїна, Захисника України – Віктора Івановича Жаруна.
Ще одне життя, обірване війною. Ще одна доля, яку забрав ворог. Але пам’ять про цю людину житиме – у серцях рідних, у вдячності громади, у вільній Україні, за яку він стояв.
Віктор Іванович народився 5 серпня 1969 року в селі Вишнопіль. Був наймолодшим у родині, де разом із двома старшими сестрами – Надією та Анною – зростав у любові, повазі до людей і праці. Батьки, нині вже покійні, виховали дітей чесними, добрими та відповідальними.
Навчався Віктор у Вишнопільській школі. Після її закінчення вступив до агротехнічного коледжу в Умані, де здобув професію тракториста. Згодом був призваний на строкову військову службу, служив прикордонником.
У 1991 році доля подарувала йому найцінніше – зустріч із коханою жінкою. Галина Федорівна стала для нього надійною супутницею життя. Разом вони створили родину, виховали двох дітей – доньку Вікторію та сина Михайла. А згодом прийшло і найбільше щастя – онуки: Ніколь, Тимур та Євгеній, які стали для дідуся особливою радістю і гордістю.
За життя Віктор Іванович працював трактористом у місцевому господарстві. Був працьовитим, відповідальним, добрим до людей. Він ніколи не відмовляв у допомозі, але найголовнішим для нього завжди залишалася родина – його тихий причал, його сила і його любов.
Коли ж на українську землю прийшла війна, він, як справжній син своєї держави, не залишився осторонь. 2 квітня 2025 року був призваний на військову службу за мобілізацією ІІІ відділом Звенигородського РТЦК та СП Черкаської області. Служив курсантом першої навчальної роти першого навчального батальйону тимчасового навчального пункту військової частини 9930.
У складних умовах війни Віктор Іванович залишався стійким, зібраним, підтримував побратимів. Для них він був прикладом витримки, мудрості й людяності. Вірний товариш, відданий воїн, справжній патріот України.
На жаль, важка і виснажлива служба завдала непоправної шкоди його здоров’ю. 6 березня 2026 року життя Віктора Івановича обірвалося під час проходження реабілітації в лікарні міста Черкаси.
Це непоправна втрата для родини, для друзів, для всієї нашої громади.
Шановна родино нашого Героя…
Ми щиро поділяємо ваш біль. Схиляємо голови перед вашою втратою. Немає слів, які могли б втамувати цей біль, але знайте – ви не самі у своєму горі. Разом із вами сумує вся громада.
Життя Віктора Івановича було чесним, працьовитим і гідним. А його останній вибір – стати на захист України – назавжди залишиться свідченням його мужності й любові до рідної землі.
Його душа відлетіла у засвіти…
Але світла пам’ять про нього житиме серед нас – у добрих справах, у родині, у серцях тих, хто його знав і любив.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України. Нехай Господь прийме його душу у свої обійми, а рідним подарує силу пережити цю втрату.
Герої не вмирають.
Вони залишаються у нашій пам’яті – назавжди.
Поховають Віктора Жаруна в його рідному селі Вишнопіль.
Пресслужба Тальнівської МТГ
