Вісті Черкащини Тальнівщина в жалобі: громада прощалася з Героєм, який загинув виконуючи бойове завдання
29 листопада Тальнівська громада провела в останню путь свого земляка, воїна та Захисника України — Дмитра Сергійовича Мельника.
Дмитро Мельник народився 13 квітня 1987 року в місті Жашків на Черкащині. Він зростав у родині, де був наймолодшим з трьох братів. Родина була великою, дружною, але непростою — так сталося, що мама сама ростила своїх синів.
Олена Дмитрівна виховувала хлопців у любові до всього світлого: до праці, до людей, до рідної землі та українських традицій. Вона навчала їх доброті, чесності, любові до старших, до родини, до Бога. І Дмитро виніс це з дитинства — був щирим, уважним, ніжним і відповідальним.
У школі №3 міста Жашків хлопець закінчив дев’ять класів, згодом отримав професію зварювальника в Жашківському професійному училищі. Працював на заводі «Більшовик» у рідному місті.
У 2016 році Дмитро разом із мамою переїхав із Жашкова до села Глибочок. Працював у Тальному на ветсанзаводі м’ясо-кісткового борошна. Жив скромно, чесно, сумлінно — як людина, яка звикла говорити про себе не словами, а працею. Так тривало до 2023 року, коли тяжкі випробування війни торкнулися кожної родини, і Дмитро став у стрій. 6 травня його мобілізували третім відділом Звенигородського РТЦК та СП до лав Збройних сил України.
Він служив майстром 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК мотопіхотного батальйону військової частини А4123.
Дисциплінований, уважний, відповідальний — таким його знали побратими. У бою він був надійним і стійким, завжди тримався з думкою про найцінніше: про свій дім, свою громаду, свою Україну.
Та найбільшою його силою була родина. Дмитро мріяв про тихе сімейне щастя, про тепло власної оселі. І доля подарувала йому частинку цього щастя. Під час нетривалої відпустки він одружився з коханою Русланою. У Руслани вже були діти, і Дмитро прийняв їх щиро, по-батьківськи. Мріяв і про власних дітей, хотів жити й любити… Але війна не дала здійснитися цим мріям.
21 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі Орестополя Дніпропетровської області, Дмитро загинув.
Виконуючи обов’язок.
Ставши частиною великої української історії боротьби і незламності.
Ті, хто знав Дмитра, говорять про нього одне: він був доброю, спокійною, чуйною людиною. До нього зверталися за порадою, йому довіряли.
Він був відданим сином і з великою теплотою ставився до мами.
Олена Дмитрівна — жінка глибокої віри. Щодня вона молиться за Україну, за всіх воїнів і за своїх синів, які нині стоять у строю. Але сьогодні її молитва сповнена болю — чому Господь не вберіг її дитину…
Шановна Олено Дмитрівно, прийміть наші найщиріші співчуття. Ми схиляємо голови перед силою вашого материнського серця і дякуємо вам за виховання сина, який став Героєм України.
Наші думки сьогодні з усією родиною — і з братами Дмитра, Віталієм та Богданом, які продовжують служити в лавах ЗСУ. Ваш родинний дух є прикладом для нас усіх. Ми молимося за вас і вдячні за вашу мужність.
Разом із вами сумують і племінники — Валентин, Ангеліна та Вероніка. Теплі слова підтримки — дружині Дмитра, Руслані, та її дітям. Нехай кожен із вас відчуває: громада поруч, ми разом з вами, ми поділяємо ваш біль і шануємо пам’ять Дмитра.
Проводжаючи його в останню путь, ми обіцяємо: пам’ятати. Пам’ятати його доброту, силу, щирість і мужнє серце.
Нехай його подвиг стане нашою тихою молитвою і світлом, що веде вперед.
Вічна пам’ять!
Пресслужба Тальнівської МТГ
