Тальнівщина схилила голови перед Героєм, якого чекали 16 місяців

Сьогодні цією дорогою повернувся наш земляк — Іван Анатолійович Матющенко. Після довгих шістнадцяти місяців невідомості, надії, молитви й болісного чекання. Повернувся… на щиті…
Іван народився 30 грудня 1992 року в селі Веселий Кут — у родині Анатолія Васильовича та Тетяни Іванівни Матющенків. Зростав разом зі старшим братом Василем у любові до рідної землі, у повазі до батьків, у простих, але глибоких цінностях української родини.
Навчався у Веселокутській школі, згодом здобув фах технолога в Тальянківському коледжі. Працював, мріяв, будував плани. Був щирим і світлим. Людиною, яка не шукала гучних слів, але завжди знаходила правильні вчинки.
Найбільшим його багатством була сім’я. Донечка Вікторія — його перша радість і гордість. У 2019 році він зустрів Анну — свою любов, свою опору. 23 жовтня 2021 року вони поєднали долі. А згодом народилася Полінка. Разом вони виховували двох дівчаток — Поліну і Марію, для якої Іван став справжнім татом.
Він умів любити — тихо, відповідально, по-справжньому.
21 квітня 2022 року, коли ворог прийшов на нашу землю, Іван добровільно став на захист України у складі військової частини морської піхоти. Служив на Донецькому напрямку. Там отримав поранення. Пройшов лікування і реабілітацію. І повернувся назад. Сказавши прості й сильні слова: «Хто, як не я».
15 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелений Шлях Курської області – зв’язок із ним обірвався. Для родини почалася довга ніч довжиною у шістнадцять місяців. Вони вірили. Вони чекали. Виходили на акції в підтримку зниклих безвісти та військовополонених. Жили надією, трималися, шукали будь-який знак життя, мовчки молилися вночі та відчували кожен день, як вічність. Кожна хвилина була сповнена болю, а разом з тим-безмежної любові, яка не давала зламатися, не дозволяла втратити надію на повернення свого Героя.
Та, на жаль, підтвердилося найстрашніше — Іван загинув того ж дня, виконуючи свій військовий обов’язок.
Передчуваючи недобре, він просив поховати його поруч із батьком, якого так рано втратив і за яким сумував. І сьогодні рідна земля приймає свого сина. Поруч із татом. Поруч із корінням. Поруч із домом.

Йому назавжди тридцять один…
Вік сили. Вік розквіту. Вік, коли життя лише починало розкривати свої горизонти.
Життя Івана Анатолійовича — це історія любові. До родини. До дітей. До України. Це історія чоловічої гідності й відповідальності. Це приклад того, як звичайна людина стає Героєм — не заради слави, а заради життя інших.
Сьогодні ми схиляємо голови перед його світлою пам’яттю.
Поділяємо невимовний біль матері — Тетяни Іванівни, брата Василя, дружини Анни, донечок Вікторії, Поліни та Марії, усіх рідних і близьких.
До горя неможливо підготуватися, як і знайти слова, що втішили б у час скорботи. Іван Матющенко поклав життя за мирне небо над Україною. Не забудемо його відваги та відданості Батьківщині.
Вічна шана і слава Герою!
Світла пам’ять…

Пресслужба Тальнівської МТГ

Читайте також: Маршрути безбар’єрності: у Тальному розпочинають системну роботу над доступним містом

Читайте нас також в Telegram!